Исследован феномен фортепианного этюда, определившего специфику фортепианного исполнительского мастерства XIX - XX ст. Рассмотрено генетические и этимологические особенности названного жанра, обусловившие его типологию. Охарактеризовано основные историко-эволюционные пути его развития в творческо-исполнительской практике Нового времени.

Висвітлено дослідження поетики фортепіанного етюду, який розглянуто в межах жанрово-стильових шукань європейської музичної культури ХІХ-ХХ століть, а також супутніх їй феноменів трансцендентності та віртуозності, що виявляють її широкий історико-культурний контекст. У ході роботи досліджено етюди Ф. Ліста, Ш. Алькана, Е. Прюдана, К. Дебюссі, К. Сен-Санса, О. Мессіана, С. Ляпунова, О. Скрябіна, С. Рахманінова, В. Ребікова, О. Черепніна, С. Прокоф’єва, В. Косенка, Б. Лятошинського, А. Штогаренка та ін. Встановлено, що етюд є універсальною жанровою "моделлю", зверненою до ідеї вдосконалення Майстерності, Техніки в їх високому розумінні і тому поєднує різні сфери художньої та інтелектуальної діяльності - музику, літературу, живопис, театр, шахи, соціологію тощо. Зазначено, що різноманітність сфер застосування поняття "етюд" багато в чому також обумовлена його етимологією, похідною від французьких та латинських першоджерел, що мають загальне і досить широке значення — "вчення", "вивчення". З огляду на праіндоєвропейське коріння даного слова ("штовхати, бити"), етюд розглянуто як "поштовх-дію", що передує народженню художнього творіння або його аналога. Визнано, що для етюдів в музичній творчості і виконавському мистецтві також вельми показові вищевикладені грані і смисли, про що свідчить загальне визначення цього жанру: етюд - п’єса, "призначена для вдосконалення технічних навичок гри на якомусь інструменті". Підкреслено, що поняття етюду як п’єси, яка вивчається для вдосконалення в майстерності, має широкий зміст. Встановлено, що фортепіанний етюд складається і виявляється гранично затребуваним в ХІХ-ХХ ст. — в культурі романтизму (пізніше символізму, неокласицизму) з показовим для нього тяжінням до винятковості проявів творчого і виконавського факторів з апелюванням до феномену "віртуозності" і "трансцендентного", до перспектив відокремлення творчо-композиторської та виконавської діяльності, що не виключає при цьому їх активної взаємодії. Етюд в його кращих зразках демонструє реальну здатність творчого освоєння не тільки жанрово-стильової мови різних епох, а й окремих авторів. Окреслені якості етюду узагальнено на рівні уявлення про нього як про універсальний "концептуально-авангардний" жанр, потенційно відкритий будь-якому типу змісту. Найкращими зразками цього жанру в музиці ХІХ-ХХ ст. позначено рубіжні етапи розвитку європейського інструменталізму і фортепіанного виконавства зазначеної епохи.