Наведено результати дослідження зовнішньополітичної діяльності Центральної Ради й Української Держави доби Гетьманату, обгрунтовано її залежність від концепції державного будівництва та геополітичної ситуації. Висвітлено історичні події з презентації України як незалежної держави на міжнародному рівні, зародження та діяльності української дипломатії, її визначні досягнення - участь у міжнародній Брестській мирній конференції, офіційне визнання УНР і підписання договору з країнами Центрального блоку. Визначено вирішальні позитивні та негативні чинники впливу укладеного Брестського миру на утвердження незалежності України.

Приведены результаты исследования внешнеполитической деятельности Центральной Рады и Украинского Государства периода Гетманата, обоснована ее зависимость от концепции государственного строительства и геополитической ситуации. Освещены исторические события по презентации Украины как независимого государства на международном уровне, зарождения и деятельности украинской дипломатии, ее выдающиеся достижения - участие в международной Брестской мирной конференции, официальное признание УНР и подписание договора со странами Центрального блока. Определены основные позитивные и негативные факторы влияния подписания Брестского мира на утверждение независимости Украины.

Простежено шляхи формування дипломатичних зносин Директорії Української Народної Республіки (УНР) з радянськими урядами Росії та України. Проаналізовано від самого початку існування Директорії УНР її взаємини з урядом Леніна в Росії та утвореного ним радянського уряду Х. Раковського в Україні, що були досить напруженими і супроводжувалися збройними конфліктами.

Розглянуто дипломатичні заходи Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) в обороні державності на Паризькій мирній конференції. Перший вихід дипломатії ЗУНР на міжнародну арену й активна участь української делегації в роботі конференції поряд із провідними державами світу, представленими президентами і прем'єрами, відбувався за надзвичайно складних зовнішньополітичних умов.

За результатами аналізу численних історичних документів встановлено, що знищення та вивезення культурних надбань з нашої держави у період Другої світової війни здійснювалося професійно та цілеспрямовано, з метою спотворення історичної правди та пам'яті народів. Визначено загальні масштаби втрати архівних, музейних і бібліотечних скарбів, висвітлено маршрути їх переміщення до місць подальшого зберігання на підставі розсекречених джерел.

Наведено результати дослідження зовнішньо-політичної діяльності Центральної Ради, Української Держави доби Гетьманату, Директорії УНР, Західно-Української Народної Республіки. Проаналізовано її залежність від концепції державного будівництва та геополітичної ситуації. Висвітлено історичні події з презентації України як незалежної держави на міжнародному рівні. Наведено інформацію про зародження та діяльності української дипломатії, її участь на міжнародних форумах. Визначено позитивні та негативні чинники впливу укладених угод, зокрема Варшавської угоди 1920-го р. на утвердження незалежності України.

Приведены результаты исследования внешнеполитической деятельности Центральной Рады, Украинского Государства времен Гетьманата, Директории УНР, Западно-Украинской Народной Республики. Проанализирована ее зависимость от концепции государственного строительства и геополитической ситуации. Освещены исторические события по презентации Украины как независимого государства на международном уровне. Дана информация о зарождении и деятельности украинской дипломатии, ее участии на международных форумах. Определены позитивные и негативные факторы влияния подписанных договоров, в частности, Варшавского договора 1920-го г. на утверждение независимости Украины.

Вперше в українській та зарубіжній історіографії здійснено системне та всебічне вивчення діяльності дипломатії українських національних урядів у захисті державності в період національно-визвольних змагань 1917 - 1923 рр. Проаналізовано ефективність їх роботи щодо встановлення міждержавних відносин із країнами Антанти, Четверного союзу, нейтральними державами та новоствореними на теренах колишніх Російської й Австро-Угорської імперій країнами. На підставі критичного переосмислення існуючого наукового доробку, внесено істотні доповнення у вивчення зовнішньополітичного курсу України, простежено основні етапи формування українських посольств і дипломатичних місій, дипломатичних делегацій на міжнародних форумах. Охарактеризовано їх структуру, фаховий рівень і загальнополітичні позиції. Подано виразні характеристики перших українських дипломатів.

Висвітлено рефлексії визначних діячів і сучасників доби Української революції 1917 - 1921 рр., таких як М. Грушевський, Б. Мартоса, В. Голубовича, А. Жука. Досліджено проблему допомоги постраждалому від війни єврейському населенню Східної Галичини (1914 - 1917 рр.). Розкрито питання економічних відносин між Українською Державою та РСФРР в контексті українсько-російських мирних переговорів 1918 р. Розглянуто питання дипломатичної діяльності гетьманату П. Скоропадського із державними утвореннями на руїнах Російської імперії. Викладено питання Бессарабської повстанської групи в Другому Зимовому поході Армії УНР.

Проаналізовано й узагальнено місце Української Центральної Ради в зовнішній політиці держав Антанти в 1917 - 1918 рр. Систематизовано та проведено порівняльний аналіз воєнно-стратегічних та зовнішньополітичних позицій Великобританії, Франції і США в контексті розв'язання українського питання. Уточнено місце і роль України у воєнно-політичних стратегіях держав Антанти.

Розкрито психолого-педагогічні особливості студентського віку. Подано інформацію про виникнення педагогіки. Висвітлено розвиток освіти та системи навчальних закладів у період (XVIII - поч. ХХ ст.). Наведено стадії розвитку педагогіки. Розглянуто основні категорії педагогіки. Увагу приділено проблемі суспільного виховання. Викладено загальні методи виховання. Обгрунтовано закономірності та принципи педагогічного процесу. Розглянуто основні категорії дидактики. Розкрито зміст медичної освіти у Закарпатті.

Проаналізовано процес становлення та розвитку професійної освіти (ПО) у Закарпатті (1919 - 1939 рр.). Виявлено тенденції й особливості, пов'язані з соціаіліьно-економічним та культурно-освітнім становищем краю. Розглянуто професійну освіту як категорію педагогіки, освітню систему та педагогічний процес. Охарактеризовано чинники, що зумовили розвиток ПО у Закарпатті у чехословацький період, і визначено етапи її розвитку. Розкрито специфіку організації навчально-виховного процесу у ПО закладах і механізми надання соціальної допомоги задля забезпечення рівного доступу до професійного навчання. Розглянуто перспективи творчого використання прогресивного історичного досвіду за умов трансформації сучасної системи ПО в Україні.

Розкрито особливості діяльності Ужгородської державної торгівельної академії та різних додаткових форм надання позанавчальної освіти. Вказано на соціально-політичні та культурно-історичні чинники розвитку фахової освіти в Ужгороді як адміністративному центрі Підкарпатської Русі міжвоєнного періоду. Виявлено ознаки еволюції у становленні фахової підготовки кадрів в навчальних професійних закладах Ужгорода та визначено типові проблеми у функціонуванні закладів професійної підготовки спеціалістів торгово-економічного напряму.

Раскрыты особенности деятельности Ужгородской государственной торговой академии и различных дополнительных форм внеучебного образования. Указаны социально-политические и культурно-исторические факторы развития профессионального образования в Ужгороде как административном центре Подкарпатской Руси межвоенного периода. Выявлены признаки эволюции в становлении профессиональной подготовки кадров в учебных профессиональных заведениях Ужгорода и определены типичные проблемы в функционировании учреждений профессиональной подготовки специалистов торгово-экономического направления.

The features of Uzhgorod State Trade Academy and various additional forms of extracurricular education have been revealed. The socio-political, cultural and historical factors of vocational education in Uzhgorod, as the administrative center of Podkarpatska Rus in the interwar period, have been specified.

Розглянуто політичні відносини Русі-України з австрійським герцогством в середині XIII ст. Приділено увагу політиці Австрійської Республіки з питання вступу до Європейського Союзу. Досліджено зовнішньоекономічні відносини України з Німеччиною та Австро-Угорщиною 1918 р.; фінансові відносини України з Австро-Угорщиною (кінець 1917 - 1918 рр.). Розглянуто роль австрійців в українському історико-культурному процесі. Розкрито процес формування засад українського монархічного руху, ідеологічний центр якого розташовувався в Австрії, де мешкав засновник цього політичного напряму української суспільно-політичної думки В. Липинський.

Охарактеризовано дипломатичну роботу одного із провідних громадсько-політичних діячів Галичини. Проаналізовано державотворчі заходи періоду революції - у складі Української Національної Ради, у відомствах закордонних справ Західноукраїнської й Української Народних Республік, визначено основні напрями політичної діяльності.

Мета дослідження - виявлення низки чинників, які спричинили втрату архівних фондів України під час Другої світової війни, з'ясування механізмів вилучення та шляхів їх переміщення, установлення місця перебування, узагальнення й визначення масштабів завданих збитків, розробка рекомендацій щодо теоретичного і практичного використання результатів розвідки. Методологія передбачає принципи історизму й застосування загальнонаукових (типологізація, класифікація, систематизація), міждисциплінарних (структурно-системний підхід), історичних (хронологізація, періодизація) методів. Це забезпечило на засадах положень діалектики та логіки пізнання історичного процесу та суспільного розвитку, трактування досліджуваних явищ в динаміці загальносуспільних подій з урахуванням взаємозв'язків, а також здійснення комплексного аналізу всієї сукупності джерел, зважаючи на багатофакторність і неоднозначність наявної інформації. Наукова новизна полягає у висвітленні евакуації радянськими органами влади архівних матеріалів у східні області СРСР та розкрадання їх у нових місцях зберігання, розгляді заходів нацистської адміністрації з реалізації акції безпрецедентного пограбування архівних надбань, а також планомірного вилучення та вивезення культурних цінностей із теренів УРСР. Висновки: за період Другої світової війни в Україні було знищено або вивезено з її території величезний масив матеріальних і духовних історико-культурних цінностей, у тому числі велику кількість архівних матеріалів, рукописів та інших писемних джерел. Результати аналізу документів про знищення й вивезення з УРСР у роки війни культурних надбань свідчать, що обидві протиборчі сторони провадили ці акції ретельно та цілеспрямовано, переслідуючи політичні й корисливі загарбницькі цілі для спотворення історичної правди, віковічної пам'яті українського народу, позбавлення його національної самобутності, державності, зрештою існування.

Мета дослідження - визначення й показ основних аспектів історичного дискурсу України в контексті загальноєвропейського процесу, її європейської ідентичності й еволюції взаємовідносин із зарубіжними країнами та інституціями, наближення до європейських цінностей, розкриття курсу на європейську інтеграцію і прагнень українців до єдності з європейською спільнотою народів. Методологію праці становить комплекс наукових принципів історичного дослідження (історизм, об'єктивність), загальнонаукових (аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія, порівняння, абстрагування, узагальнення), спеціально-історичних (синхронний, хронологічний, метод періодизації, порівняльно-історичний, ретроспективний, системно-структурний, типологічний) методи. Автори дотримуються цивілізаційного, міждисциплінарного та комплексного підходів до історичного дискурсу України у всесвітньо-історичному контексті на основі цілісного використання джерел із зазначеної проблеми. Подано авторський погляд на європейський контекст української історії з найдавніших часів до сучасності, продовжено дослідження проблем взаємодії України з країнами Європи, показ її місця й ролі в новітній системі європейського облаштування, розвинуто тезу про невід'ємність історії України з європейською, а отже і світовою. Висновки: в автентичному й дедалі взаємопов'язанішому світі Україна була та є органічною складовою європейської цивілізації, що історично розвивається і складає матрицю загальних доль європейських народів. Упродовж століть історія України розкривала поворотні моменти в історії Європи, а цивілізаційно-європейський дискурс поступу нашої країни за багатовікову історію переконливо доводить, що її розвиток відбувався у взаємодії зі всесвітньо-історичним процесом та набув безальтернативності у сучасну добу незалежності. Європейський вектор України залишається закономірним проявом розбудови національної державності.