Розкрито сутність державного регулювання лізингу, його функції, методи, форми і засоби. Проаналізовано стан та напрями державного регулювання лізингу в різних національних господарствах у процесі їх еволюційного розвитку. Розглянуто проблеми становлення механізмів державного регулювання лізингових відносин у національному господарстві. Досліджено особливості застосування лізингу як інструменту реалізації структурної політики держави, зокрема удосконалення галузевої структури та активації інноваційно-інвестиційних процесів як однієї з основних форм модернізації економіки за сучасних умов. Описано методологічні підходи до визначення сутності лізингу та еволюції його видової структури, а також стан і тенденції розвитку в різних національних господарствах. Обговорено сутність регуляторних інструментів лізингу у країнах з ринковою економікою. Описано специфіку державного регулювання лізингу у країнах з трансформаційною економікою. Розглянуто питання застосування лізингу у процесі інноваційної модернізації економіки.

Виявлено передумови формування ринку лізингових послуг в Україні, а також особливості державного регулювання та інституційного забезпечення лізингових відносин (ЛВ) в країні. Визначено основні чинники, що стримують розвиток лізингу, щодо меж державного регулювання та ринкової координації. Розроблено та обгрунтовано доцільність застосування відповідних принципів та інструментів державного регулювання ЛВ за галузями національного господарства. Доведено доцільність створення необхідних умов розвитку лізингу в Україні на основі формування та застосування комплексного механізму державного регулювання ЛВ. В основу покладено критерії ефективності регулятивного впливу держави на ЛВ і здійснено на їх основі прогноз динаміки показників лізингу. Розроблено практичні рекомендації щодо вдосконалення державного регулювання ЛВ в Україні.

Доведено важливість дослідження структурних змін національної економіки (НЕ), оскільки НЕ України характеризується суттєвими структурними диспропорціями соціально-економічного розвитку та необхідне вдосконалення методологічних принципів щодо державного регулювання структурних змін у НЕ за умов інтелектуалізації. Обгрунтовано використання методології системного підходу до державного регулювання структурних змін у НЕ за умов інтелектуалізації. Обгрунтування використання методології системного підходу надало змогу визначити низку принципів державного регулювання структурних зрушень у НЕ, що являють собою певну систему, яка складається з універсальних та локальних принципів.

Обгрунтовано інструменти та заходи щодо подолання структурних диспропорцій зовнішньої торгівлі як важливої складової підвищення ефективності державного регулювання структурних змін у національному господарстві. На основі аналізу показників обсягу та структури експорту України визначено, що зовнішня торгівля характеризується збереженням розбалансованості між низько- та високотехнологічною продукцією, переважанням сировинної складової, низькими темпами переорієнтації на нові перспективні ринки. Теоретико-методологічну основу дослідження становлять наукові праці провідних вітчизняних учених у сфері державного регулювання та структурної політики. Вирішення наукових завдань здійснювалось з використанням наступних методів дослідження: аналізу та синтезу; методи порівняння та узагальнення; системний і комплексний. Обгрунтовано, що за рахунок структурних реформ, як і відбуваються в сучасних умовах, Україна має можливості здійснити переорієнтацію експорту на високотехнологічні продукти, підвищити свої конкурентні позиції на світовому, насамперед європейському, ринку та забезпечити умови для формування мереж зростання, отримання синергічного ефекту у розрізі регіональних, територіальних та інших складових структури національно економіки. Запропоновано інструменти досягнення такого ефекту, де серед основних виділено фінансово-економічні, структурно-організаційні, консультативно-інформаційні. Виявлено, що вагому роль у інтенсифікації здійснення структурних зрушень у зовнішній торгівлі має бути відведено політиці таргетування.

У монографії досліджено теоретико-мстодичні засади капіталізації інтелектуального капіталу як детермінанти структурної модернізації регіональної економіки. Обґрунтовано теоретичні засади регулювання структурних зрушень в економіці, визначено методологічний базис регулювання структурних зрушень в регіональній економіці через капіталізацію інтелектуального потенціалу. Виявлено тенденції та динаміку структурних зрушень в економіці регіонів та вплив на ці процеси інтелектуальних ресурсів. Запропоновано концептуальні засади модернізації структурних перетворень в економіці регіонів України в контексті інтелектуалізації.