Визначено суть понять "ментальність", "музична ментальність", охарактеризовано структуру та зміст музичної ментальності. Відзначено, що її структура містить різні музичні та загальнокультурні пласти духовності певного народу, нації, соціальної групи, окремої особистості, однак універсальну значущість мають компоненти: музичні сприймання, мислення та стереотипи. Значну увагу приділено характеристиці музичної ментальності як об'єкта соціально-філософського дослідження. Розкрито різні погляди на її суть. Стверджено, що музична ментальність зумовлюється соціальними умовами життя суспільства та відображає зміни, які в них відбуваються, а також впливає на ці процеси з застосуванням художніх засобів та детермінується світоглядними та ідеологічними принципами, характерними для певного народу, нації, соціальної групи у відповідну історичну епоху. Зазначено, що музична ментальність формується та розвивається у процесі музично-історичної практики і є продуктом еволюції музичної діяльності, яка відбувається в межах естетичної свідомості. Стверджено, що однією з важливих особливостей музичної ментальності є її інтегруюча суть - здатність поєднувати найсуттєвіші риси культури певного народу, нації, соціальної групи у певний період їх розвитку.

Зосереджено увагу на типологічних ознаках камерно-вокальної спадщини М. Метнера, що формувалася на основі очевидного протистояння композитора експериментально-авангардній лінії музичного модерну початку ХХ століття. Виявлено ключову роль в його вокальній творчості надбання російської та німецької романтичної музичної класики. Обгрунтовано новаційність його пізньої вокальної лірики, представленої композиціями ор. 41 ("Соната-вокаліз", "Сюїта-вокаліз"), поетика яких тяжіє до синтезу вокальних та інструментальних форм.

Зосереджено увагу на типологічних ознаках італійського веристського музичного театру, його сюжетно-образній специфіці та інтонаційно-драматургічних характеристиках. Виявлено духовно-етичні настанови італійської веристської опери та особливості її інтонаційної мови. Обгрунтована поетико-інтонаційна своєрідність опери Р. Леонкавалло "Заза", що виникла на перетині традицій італійського веристської опери і близької їй французької ліричної опери і, водночас, увібрала в себе духовно-етичний потенціал оперної спадщини Дж. Верді.

Зосереджено увагу на специфіці трактування образу Орфея у французькій сольній кантаті XVII - першої половини XVIII ст., репрезентованій у творчості М. А. Шарпантьє, Л.-Н. Клерамбо, Ф. Курбуа та Ж. Ф. Рамо. Виявлено змістовні та типологічні ознаки цього жанру та особливості його тембрової інтерпретації. Обгрунтовано поетико-інтонаційну своєрідність творів названих авторів, що виникли на перетині типології італійської кантати та жанрово-стильових настанов французької класицистсько-барочної музично-історичної традиції, яка формувалася на тлі духовно-етичних шукань культури французького абсолютизму та його салонної культури.