Вивчено практику слововживання у трьох українських текстах Євангелії другої половини XIX - початку XX ст. Виявлено активні процеси стильово-нормативного плану на рівні конфесійно маркованої лексики. З'ясовано зв'язок цих процесів із лексикографічними джерелами та сучасними перекладами.

Розглянуто форми існування/функціонування української мови з урахуванням сучасних реалій. Комунікативну цілісність мови запропоновано називати "тіло мови". Обгрунтовано несумісність поняття "національна мова" з такими проявами мовленнєвої діяльності, як суржик та обсценна лексика.

Розглянуто динаміку стилістичного використання росіянізмів-інтерферентів (суржикізмів) у художніх текстах з кінця XIX до початку XXI ст. Виділено 4 етапи відповідно до ролі суржику та суржикізмів у текстах і 4 типи мовців - продуцентів таких текстів у співвідношенні з загалом, що репрезентує націю.