Досліджено, що використання грунтозахисної технології (водозберігаючого режиму зрошення, безполивного обробітку грунту, мульчування його поверхні, помірних доз мінеральних добрив) під час вирощування ранньостиглих сортів сої забезпечує підвищення родючості грунту та збереження енергоресурсів без істотного зниження продуктивності. Застосування подібної технології для вирощування кукурудзи на зерно призводить до зниження її врожаю на 14,1-16,9 %.

Наведено результати дослідів щодо впливу способів обробітку грунту на вміст у ньому рухомих елементів живлення.

Викладено основні елементи біологізації зрошуваного землеробства. Наведено результати багатофакторних дослідів з вивчення ефективності традиційної, альтернативної та органічної систем удобрення залежно від режимів зрошення, способів основного обробітку грунту і захисту рослин.

Досліджено вплив мінеральної, органо-мінеральної та органічної систем удобрення у ході застосування на двох фонах захисту рослин, на урожай та якість зерна кукурудзи й озимої пшениці - першої та останньої культур сівозміни. Установлено, що використання хімічних засобів захисту рослин не призводить до негативного впливу на показники якості продукції.

Наведено результати наукових досліджень про сучасний стан агроландшафтів Південного Степу, їх розораність, фізичну й хімічну деградацію грунтів та основні напрями агротехнологічних заходів, що забезпечують зменшення прояву вказаних негативних явищ. Досягається останнє шляхом створення високопродуктивних моновидових агрофітоценозів багаторічних бобових трав та бобово-злакових травосумішок, стійких до регіональної зміни клімату, яка спостерігається упродовж останніх років у південному регіоні. Систематичне розширення посівних площ зернових і технічних культур, які користуються попитом на міжнародному ринку, призвело до нестійкого стану сільськогосподарських угідь у степовій зоні України, розораність яких на початку XXI ст. стала досягати найвищих показників у світі: Херсонська обл. - 90,2 %, Кіровоградська - 86,4; Миколаївська - 84,5; Запорізька - 84,8; Дніпропетровська - 84,5; Донецька - 81,0; Одеська - 79,7 %. Усього в зоні Степу - 81,2 %. Встановлено, що вказана розораність території суттєво перевищує екологічно допустимі межі, внаслідок чого стала інтенсивно зростати фізична й хімічна деградація грунтів, що призводить до суттєвого зменшення формування високих урожаїв вирощуваних сільськогосподарських культур. Наслідки вказаних змін виявилися вкрай несприятливими для розвитку сільського господарства в усіх областях Південного Степу України, що пов'язано як з високою розораністю агроландшафтів, так і з порушенням структури посівних площ сільськогосподарських культур. Основним напрямом забезпечення зменшення прояву фізичної та хімічної деградації грунтів за вирощування сільськогосподарських культур в умовах природного зволоження є створення високопродуктивних моновидових агрофітоценозів багаторічних бобових трав і полівидових бобово-злакових травосумішок, стійких до екстремальних погодних умов, які відмічаються останніми роками в зоні Південного Степу.