Досліджено феномен "масова культура" у контексті її ціннісної трансформації та динамічних змін. Розглянуто естетичні особливості функціонування масової культури за доби модерну та постмодерну, аксіологічний зсув у ціннісно-смисловому універсумі сучасної поп-культури. Розкрито співвідношення еволюції та інволюції основних естетичних категорій і цінностей, а також коеволюційний процес співіснування загальнолюдських і етнонаціональних ціннісних сенсів. Проаналізовано естетичні особливості фемінізації культури шляхом подолання "кризи маскулінності", трансмутаційних змін ціннісного забарвлення етноментальності як духовного ядра національної культури. На прикладі моди та реклами - найбільш економічно розвинених видів популяційної культури - досліджено естетичні механізми функціонування універсальних цінностей у контексті етнонаціональних традицій, зокрема в Україні.

Розглянуто анатомію визначення концепту "вітальність". Охарактеризовано авітальність як негативну позитивність. Приділено увагу соціальній девіації як процесу та епіфеномену. Досліджено детермінанти поширення соціальної девіації особистості. Здійснено філософсько-антропологічний аналіз такої девіації. Вивчено комунікативний контекст взаємовідносин соціального простору та девіталізованої особистості. Обгрунтовано орієнтацію на самотність в системі життєвих координат зазначеної особистості. Визначено іножиття як соціокультурну практику в контексті девіталізації особистості.

Викладено зміст і категоріальний апарат теорії соціальної роботи та специфіку соціальної роботи зі спеціальними групами клієнтів. Увагу зосереджено на особливостях соціальної роботи з сім'ями групи ризику й особами похилого віку, а також з маргінальними групами клієнтів: безпритульними та дітьми з вулиці, жертвами "торгівлі людьми", безробітними тощо. Висвітлено найсучасніші методи активної роботи з такими людьми.

Презентовано філософську концептуалізацію соціальної девіталізації особистості. На основі деталізації змістовного навантаження концептів "вітальність" і "авітальність" визначено проміжок, заповнення якого відбувається за рахунок епіфеномену соціальної девіталізації. Розроблено концепцію епіфеномену "соціальна девіталізація особистості" як своєрідного сучасного способу існування людини, дії якої є прикладом реалізації намагання втечі за межі соціального простору заради зосередженості на індивідуальному житті. Як детермінанти поширення соціальної девіталізації особистості як епіфеномену та процесу визначено раціоналізацію, атрибути та складові суспільства споживання, стан аномії та анормності, які спровокували тотальне анестезування й масштабну байдужість. Розглянуто філософсько-антропологічні основи поширення соціальної девіталізації особистості та вказано основні поведінкові маркери епіфеномену. У контексті праксеології запропоновано впровадити ряд нововведень у соціальних інститутах освіти й виховання, а також на рівні суспільного простору запровадити ідеологію соціального життєствердження.

Увагу приділено технологіям, методам і прийомам розвитку критичного мислення та праворозуміння. Його мета - формування ефективного та результативного мислення. Охарактеризовано практична спрямованість, що передбачає тренування раніше набутих чи формування нових стійких умінь критично мислити, викладати думки, розумітися на ситуаціях маніпулювання думкою, а також міждисциплінарний характер, який зумовлений тим, що критичне мислення є предметним полем таких дисциплін, як педагогіка, психологія, логіка, риторика, філософія, герменевтика, епістемологія та юриспруденція. Досліджено індивідуальні особливості мислення. Розглянуто основні підходи до визначення поняття "критичне мислення". Увагу приділено класифікації інформації за формами та видами. Охарактеризовано умовивід як форму мислення та знання, що виводиться.

Зазначено, що зміни в соціокультурному просторі сучасності поставили перед освітнім простором дві задачі: знайти підхід, застосування якого дасть педагогу змогу виступити в ролі партнера/оцінювача для здобувача освіти; визначити стратегію, обравши яку, педагог зможе контролювати й оцінювати в межах освітнього простору досягнення здобувача освіти, який рухається від проєкту до проєкту, й яка буде відповідати вимогам сучасного соціального простору та індивідуалізованим запитам здобувача освіти. Цікавим варіантом вирішення задач визнано технологію портфоліо. Мета роботи - розкриття суті портфоліо як технології оцінювання, що сприяє реалізації здобувачем освіти власної освітньої траєкторії та є основою для встановлення нового типу взаємовідносин у системі "педагог здобувач".