Розглянуто проблеми українського усного мовлення, зокрема вимову звукосполук за писемними пам'ятками XIX ст. Відображення особливостей народного мовлення у писемних пам'ятках XIX ст. - важливе та надійне джерело для висвітлення початкового періоду в процесі становлення української орфоепії. Правописна система першодруків і рукописів зазначеного століття була побудована значною мірою на фонетичних засадах. Тому завдяки особливостям правопису, а частіше всупереч йому, відображалися вимовні риси, більшість з яких стала орфоепічною нормою сучасної української літературної мови.

Зроблено спробу виявлення, аналізу та опису девіацій, що виникають у результаті порушення норм орфоепії, зокрема спрощення в групах приголосних, вимови шиплячих перед свистячими та навпаки, а також передньоязикових звуків [д], [т] перед ними. На основі соцопитування (запис на аудіоносії) виокремлено стійкі та слабкі норми вимови, вказано важливі вимовні проблеми та їх органічність, що засвідчена історією. Соцопитування проведено в Придністровському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка (м. Тирасполь, ПМР).

Зроблена спроба виявлення, аналізу та опису девіацій, що виникають у результаті порушення норм орфоепії, зокрема вимови шиплячих перед свистячими та навпаки, а також передньоязикових звуків [д],[т] перед ними. На основі соцопитування (запис на аудіоносії) виокремлено стійкі та слабкі норми вимови, вказано важливі вимовні проблеми та їх органічність, що засвідчена історією.

Зроблено спробу виявлення, аналізу й опису девіацій, що виникають у результаті порушення норм орфоепії, зокрема вимови дзвінких перед глухими та в кінці слова, глухих перед дзвінкими, префіксів роз-, без-, з- перед глухими (крім шиплячих), [в], [й] на початку слова перед приголосним, у кінці слова після голосного та в середині слова після голосного перед приголосним, [дз] та [дж]. На основі соцопитування (запис на аудіоносії) виокремлено стійкі та слабкі норми вимови, вказано важливі вимовні проблеми та їх органічність, що засвідчена історією. Соцопитування проведено у Придністровському державному університеті імені Т. Г. Шевченка (м. Тирасполь, ПМР).

Розглянуто проблеми українського усного мовлення на діахронічному рівні, зокрема становлення норм української орфоепії. Мета роботи - зафіксувати живу народну вимову в досліджуваних джерелах та обгрунтувати сталість вимовної норми на більшому, ніж півтора століття, хронологічному зрізі: з середини XIX ст. Орфоепічна вимовна норма середини XIX ст. була відбита на письмі в першодруках-кобзарях Т. Шевченка, П. Гулака-Артемовського та Є. Гребінки. Вивчено відображення вимовних норм голосних, приголосних і звукосполук у зазначених першодруках-кобзарях. Правописна система досліджуваних джерел була побудована значною мірою на фонетичних засадах, тому завдяки особливостям правопису, а частіше всупереч йому, відобразилися вимовні риси, більшість з яких стала орфоепічною нормою сучасної української літературної мови. Зроблено висновок, що досліджувані першодруки відіграли важливу роль у формуванні орфоепічних норм українського мовлення, оскільки відтворюють процес становлення орфоепічних норм на певному хронологічному зрізі, засвідчують стан сформованості певної літературної норми, відображають майже всі орфоепічні норми сучасної української мови, зокрема вимову голосних [и] й [е], дзвінких у кінці слова та перед глухими, шиплячих перед свистячими та навпаки, подовження та спрощення в групах приголосних.

Розглянуто вимовні особливості української мови, зафіксовані у писемних пам'ятках староукраїнської літературної мови. Писемні джерела фіксують ті зміни, які відбувалися у мовленні людей і які становлять тепер орфоепічну норму.

Розглянуто українське усне мовлення на синхронному рівні, зокрема вимовні особливості української мови. На основі соцопитування зроблено спробу виявлення, аналізу та опису девіацій, що виникають у результаті порушення нестійких норм орфоепії (вимови шиплячих перед свистячим і навпаки, а також передньоязикового [д] перед ними), залежно від регіону проживання і Південна / Західна Україна. У компаративному аспекті подано вимову досліджуваних звукосполук молоддю різних країн (Україна, Канада, Молдова, Придністровська Молдавська Республіка). Виокремлено стійкі та слабкі норми вимови, вказано важливі вимовні проблеми та їх органічність, що засвідчена історією.

Стаття присвячена українському усному мовленню на синхронному рівні, зокрема вимовним особливостям української мови. На основі соцопитування зроблено спробу виявлення, аналізу та опису девіацій, що виникають у результаті порушення нестійких норм орфоепії голосних - ненаголошених [о], [е], [и], наголошеного початкового [і] залежно від сфери діяльності респондентів, регіону України (Північна, Південнна, Західна, Східна, Центральна). Указано важливі вимовні проблеми та їх органічність, що засвідчена історією.

У роботі, присвяченій масовій культурі, - феномену естрадного музичного мистецтва, простежено неоднорідність та універсальність масової культури, її функціональні блоки, що відповідають ключовим аспектам життєдіяльності людини. У сучасному стані масова культура постає механізмом соціальної гомогенізації, функціонує як система адаптації, механізм соціокультурної регуляції, гармонізації, ціннісної орієнтації і соціалізації людини. Широкий спектр завдань, функцій та функціональних проявів, характерних цій культури в сучасному соціокультурному просторі, дають можливість розглядати її як один із механізмів, що сприяє стабілізації існуючої суспільної системи.

Розглянуто українське усне мовлення на синхронному рівні, зокрема вимовні особливості української мови. На основі соцопитування доведено нормативність, указано орфоепічні девіації, визначено відсотковий рівень володіння нормами вимови приголосних, зокрема вимовою дзвінких і глухих приголосних звуків: [в] як [у], [з] у складі префіксів роз-, без-, префіксів з-, об-, над-, під-, від-, африкатів [д з], [д ж] залежно від сфери діяльності респондентів, регіону України (Північна, Південнна, Західна, Східна, Центральна). Обгрунтовано орфоепічні проблеми та вимовну органічність, що засвідчена історією.

Досліджено актуальні теми сучасної слов'янської філології та висвітлено питання сутності мови та слова. Представлено медіаобраз Томаша Падури як символа українсько-польського єднання. Висвітлено деякі історичні та типологічні паралелі в розвитку румунської та української літературних мов. Увагу приділено функціонально-прагматичним аспектам чеських трансформованих фразем. Охарактеризовано сучасний поетичний дискус прагматики асоціативного епітета.

Розглянуто усне мовлення молоді української діаспори (Америка, Канада, Італія, Чехія, Польща, Німеччина, Молдова, Придністровська Молдавська Республіка) на синхронному рівні, зокрема вимовним особливостям української мови. На основі соцопитування доведено нормативність, історичну органічність; указано вимовні проблеми та орфоепічні девіації; визначено відсотковий рівень володіння орфоепією шиплячих перед свистячими та навпаки у широкій локальній та соціальній представленості зарубіжжя.

Праця присвячена пам'яті визначного вченого, філолога, засновника Одеської ономастичної школи - заслуженого діяча науки і техніки України, члена-кореспондента Національної академії наук України, академіка Академії наук вищої школи України, доктора філологічних наук, професора Юрія Олександровича Карпенка і його дослідженням актуальної проблеми - походження, зародження і розвитку української мови, періодизації історії української літературної мови, зокрема хронологічним етапам поділу історії української літературної мови. Мета розвідки - подати концепції історичного розвитку української мови провідних науковців, найважливіші періодизації учених-славістів, конкретизувати та увиразнити засади періодизації та періоди історії української літературної мови. Об'єкт дослідження - гіпотези історичного розвитку української мови провідних науковців, хронологічні етапи поділу історії української літературної мови. Предметом - зміни хронологічних меж етапу НУМ і увиразнення його підперіодів. Попередниками у дослідженні окремих питань проблеми - передусім періодизації історії української літературної мови - можна назвати С. Хваткову, Г. Онуфрієнко. Основою ПІУЛМ, безперечно, є концепції походження української мови. Звернено увагу на дві основні концепції зародження і розвитку української мови, подано гіпотези історичного розвитку української мови провідних науковців, найважливіші періодизації учених-славістів. Проведене дослідження свідчить про зміну хронологічних меж етапу НУМ і про його козацьку, новоукраїнську та сучасну добу. Нова українська мова, вважаємо, розпочинається з канцелярії Богдана Хмельницького, адже мова ділової документації, в основі якої лежить південно-східний діалект, близькадо народнорозмовної. Листи-універсали - це неперевершені зразки української мови: всього 3 % лексики становлять церковнослов'янізми, 7 % - полонізми і 90% - українські слова. Історія української літературної мови давня і надзвичайно цікава історичними витоками, прадавніми коренями з праслов'янської мови, але як об'єктивна система українська мова почала інтенсивно формуватися з IX cт. Глибинною і науково обгрунтованою є 5-ти етапна класифікація на основі фонологічних змін Ю. О. Карпенка, яка починається з праслов'янської мови і закінчується новою українською мовою (ХIХ - ХХ ст.).

Здійснено комплексне дослідження естрадного музичного мистецтва (далі – ЕММ) в контексті євроінтеграційних процесів в Україні кінця XX - початку XXI століття, обґрунтовано змістові параметри, за якими відбувається євроінтеграція українського ЕММ в сучасний європейський культурний простір, простежено основні тенденції його еволюційних процесів у вимірах трансформації форм масової комунікації, висвітлено теоретичні та практичні засади розбудови системи професійної музичної освіти в галузі ЕММ. Уточнено поняття ''естрадне музичне мистецтво'', що інтерпретується як складний культурно-мистецький феномен, що функціонує в просторі масової культури та охоплює широкий спектр жанрів, напрямів та стилів популярної інструментальної та вокальної музики. Поглиблено уявлення, щодо ролі вокальних талант-шоу та пісенного конкурсу Євробачення як чинників, що сприяють культурній євроінтеграції сучасної української естрадної музики, розуміння значення освітньої діяльності сучасних мистецьких закладів вищої освіти як провідних осередків у підготовці фахівців у сфері ЕММ України тощо.

Роботу присвячено комплексному аналізу українського усного мовлення у двох вимірах: психофонетичному (експериментальна верифікація психофоносемантичних особливостей звуків української мови, здійснена у співставних аспектах) та соціофонетичному (визначення шляхом соцопитування рівня володіння орфоепічними нормами української літературної мови молоддю на теренах України та зарубіжжя). У дослідженні узагальнено теоретичні засади різноаспектного вивчення українського усного мовлення, подано діахронічну ретроспективу його опрацювання, у межах якої простежено історичне коріння кожної орфоепічної норми в писемних пам'ятках; охарактеризовано нормативну базу сучасного українського усного мовлення з наведенням критичних зауваг і коментарів; описано девіантні та деградаційні процеси сучасного українського усного мовлення (зокрема вимову голосних, приголосних, звукосполук українцями та європейцями, американцями, канадцями українського походження, українцями-придністровцями з урахуванням гендерних особливостей) у проекції на його психо- та соціолінгвістичну специфіку, запропоновано шляхи підвищення рівня мовної культури, сформовано теоретичну базу нового напряму - синхронічно-діахронічної психосоціофонетики.

Статтю присвячено дослідженню наддністрянських діалектних одиниць, зокрема вивченню їхньої індивідуально-авторської специфіки у художній творчості. Мета розвідки - обгрунтування специфіки наддністрянських діалектних одиниць та їхніх локальних фонетичних рис у прозовій творчості Ю. Винничука. Завдання студіювання: висвітлити специфіку роботи письменника з діалектними одиницями; схарактеризувати фонетичні особливості наддністрянського діалекту та його номінацію; сформувати корпус використаних письменником наддністрянських говіркових одиниць на фонетичному рівні; виявити та схарактеризувати специфіку репрезентації діалектних елементів у прозових творах Ю. Винничука за фонетичним рівнем мовної структури. Об'єктом дослідження є мова прозових творів Ю. Винничука, у яких представлені діалектні елементи. Предмет дослідження - наддністрянські лексичні діалектизми (зокрема їхні фонетичні особливості) в художніх творах зазначеного письменника. Джерельною базою слугували романи Ю. Винничука "Танго смерті", "Мальва Ланда" та збірка оповідань "Вікна застиглого часу". Дослідження фактичного матеріалу проведене в аспекті синхронії на основі загальнонаукового методу спостереження й опису мовних явищ. Застосовано прийоми зовнішньої та внутрішньої інтерпретацій. Специфіку наддністрянських лінгвальних елементів встановлено за допомогою зіставного методу, метод контекстуального аналізу дозволив зафіксувати говіркові риси на всіх мовних рівнях і встановити значення певної лексеми в певному контексті. Сформовано корпус використаних письменником наддністрянських говіркових одиниць та виокремлено фонетичні одиниці наддністрянського говору (у суфіксі -ськ- звук [с'] переходить у [с]; випадки апокопи; наявність алегроформ; чергування [о] з [і] та [о] з нулем звука; перехід у ненаголошеній позиції [е] в [и]; асиміляція за м'якістю передньоязикових зубних твердих приголосних; регресивна суміжна дисиміляція за способом творення: [чт] >> [шт]; перехід [а] в [е] після м'яких і шиплячих приголосних; вживання на початку слова перед голосними протетичних [г], [в]; перехід ненаголошеного [о] в [у]; відсутність вставного [л] після губних; депалаталізація [р]; вживання замість мй мн). Доведено, що використані фонетичні лінгвальні елементи достатньо репрезентують наддністрянський говір. Виділені фонетичні діалектизми є категорією стилістичною, їхнє використання підпорядковується художнім установкам - відтворенню природного мовлення героя, вказівці на його приналежність до певної етнографічної групи. Перспективи подальшого студіювання заявленої проблеми вбачаємо у грунтовному дослідженні діалектних одиниць у сучасній художній прозі, зокрема наддністрянського говору, оскільки він є одним із найменш досліджуваних у цьому аспекті.