Обгрунтовано модель дослідження переконуючого судового дискурсу, уточнено термінологічний апарат дослідження: "еволюція", "стратегія", "тактика", "диспозитив доведення". Виявлено константні елементи диспозитива доведення, які притаманні мовним стратегіям і тактикам переконання в усі часи та не зазнають еволюції: залежність від соціального контексту; поліфункціональність переконуючих промов, синкретичність жанрів переконуючої промови та промови інформативного типу. Доведено, що сутність еволюції переконуючої судової промови визначається співвідношенням раціонального й емоційного складників, особливостями використання юристами маніпулятивних стратегій, функціональних ролей і масок.

Висвітлено еволюційні процеси у стратегіях і тактиках переконуючих промов на судових засіданнях Росії за вказаний період. Обгрунтовано модель дослідження переконуючого судового дискурсу, уточнено термінологічний апарат дослідження: "еволюція", "стратегія", "тактика", "диспозитив доведення". Виявлено константні елементи диспозитива переконання, що притаманні мовним стратегіям і тактикам упевнювального характеру в усі часи і що не зазнають еволюції: залежність від соціального контексту, поліфункціональність переконувальних промов, синкретичність жанрів промови переконування і інформативного типу. Доведено, що сутність еволюції судової промови переконування визначається співвідношенням раціонального та емоційного складників, особливостями використання юристами маніпулятивних стратегій, функціональних ролей і масок.

Розглянуто низку наукових проблем у царині юридичної лінгвістики. Це типології форм і засобів спілкування, притаманних комунікативним процесам у юридичному дискурсі. Виокремлено типології засобів комунікативного впливу на аудиторію, описано специфіку каналів комунікації, а також засобів комунікативного впливу на адресантів. Надано визначення поняттю "комунікація" у його зв'язку з реалізацією диспозитиву переконання на вербальному рівні, де співвідношення істинності, законності та владності породжує складні структури мовних ігор, ролей, поведінкових стратегій. Описано специфіку використання різних видів комунікації та їх ефективність під час реалізації дискурсивних практик в юриспруденції. Певну увагу приділено міжкультурній комунікації як реалізації потенціалу такої владної дискурсивної практики як міжнародне право.