Розроблено теорію кітчу як явища музичного мистецтва XX - початку XXI ст. На грунті філософської та соціокультурної рефлексії (Т. Адорно, К. Грінберг, Дж. Дофлес, Н. Конрадова, О. Поляков та ін.) систематизовані семантичні значення кітчу, його соціокультурні й аксіологічні передумови. Кітч в академічній музичні творчості виявляється як інтонаційна форма, яка складена композитором з "інтонаційного словника епохи" без індивідуальної активності та самостійності ("банальне" мистецтво, підробка), або за допомогою моделювання та перетворення ("високе" мистецтво, його трансцендентна сутність), увиразнюючи стереотипи уявлень людини про Красу в ціннісно-смисловій динаміці музичного мистецтва. Обгрунтовано типологію кітчу та його функції в музиці. Механізмами смислотворення кітчу постають семантичні, аксіологічні, виконавські чинники. Так, у творах В. Сильвестрова увиразнено стереотипічні уявлення про Красу (як неодмінну цінність, ідеал мистецького осягнення чистої духовності) в межах новоєвропейського музично-слухового досвіду. Здійснено порівняльний аналіз виконавських версій "Кітч-музики" для фортепіано (П. Осетинської, Є. Громова, О. Любимова).