Індекс рубрикатора НБУВ: Р458.285.1

Рубрики:

Деформації і функціональні порушення кульшового суглоба і стегна

Шифр НБУВ: Ж26813 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Изучены механические свойства проксимального отдела лучевой кости (ЛК) человека на трупном материале. Установлено, что спонгиозная ткань головки ЛК на уровне 5 мм от нижней точки углубления в субхондральный слой головки ЛК имеет модуль упругости, не превышающий 40 МПа. Это указывает на то, что для диафизарной части ЛК амортизатором динамических нагрузок является не только суставной хрящ, но и головка в целом. Прочность проксимального отдела ЛК в горизонтальных срезах довольно высокая и изменяется от 2,75 до 7,41 кН. Наиболее опасным, с точки зрения прочности, является срез на границе между головкой и шейкой.

Проаналізовано лікування 35-ти хворих з ушкодженнями голівки та шийки променевої кістки, яких розділено на дві групи: контрольну - 23 пацієнта з переломом та переломовивихом голівки променевої кістки (ГПК), яким виконано резекцію, та основну - 12 пацієнтів з переломом ГПК - виконано ендопротезування ГПК розробленим модульним імплантатом. Запропоновано новий модульний ендопротез ГПК з 4-ма типорозмірами голівок і ніжок для безцементного і цементного ендопротезування на основі антропометричних, рентгеноантропометричних і гістомеханічних досліджень. Розроблено інструментарій та вдосконалено методику ендопротезування ГПК, що забезпечує надійну первинну і тривалу фіксацію ендопротеза в кістці та покращує функціональні результати лікування багатофрагментарних переломів ГПК. Показано, що в активних пацієнтів різного віку, що займаються фізичною працею більше 5-ти років після оперативного втручання прогресує деформація передпліччя з розвитком латеральної нестабільності ліктьового суглоба (ЛС) і контрактури суміжних суглобів на основі аналізу віддалених анатомо-функціональних результатів лікування хворих після резекції ГПК. Встановлено, що розроблений модульний ендопротез ГПК заміщує анатомічний дефект проксимального метаепіфізу променевої кістки та відновлює функцію ЛС.

Наведено досвід медичного сортування 434 потерпілих з вогнепальними пораненнями кінцівок у 2014 - 2015 рр. Сформульовано організаційні та лікувальні принципи медичного сортування поранених. Впроваджене прогностичне, внутрішньогоспітальне, діагностичне та евакуаційно-транспортне сортування поранених в лікувальному закладі IV рівня з огляду на тяжкість травматичного шоку та прогноз їх виживання.

Із зони антитерористичної операції в приймальному відділенні лікарні ім. І. І. Мечникова в період з 09.05.2014 по 09.01.2016 було прийнято 1809 пацієнтів з вогнепальними пораненнями. Серед загальної кількості постраждалих у 978-ми (54 %) були вогнепальні поранення (ВП) кінцівок. У кожному третьому випадку (у 31,5 %) відмічались вогнепальні переломи. Тактика лікування ВП залежала від тяжкості стану постраждалих. У стабільних хворих (90,8 %) за вогнепальних переломів виконували хірургічну обробку перелому й остеосинтез апаратом зовнішньої фіксації. У нестабільних і критичних хворих (9,2 %) з пошкодженнями кісток застосовували тактику damage control. ВП кінцівок є тяжкими пошкодженнями, і основним принципом їх лікування є послідовна первинна й повторна хірургічна обробка ран. Виконана одночасно з комплексною протишоковою терапією, вона запобігає розвитку тяжких гнійних ускладнень, навіть у разі значних пошкоджень.

Внутрішньосуглобові переломи дистального відділу плечової кістки, незважаючи на значну кількість різноманітних сучасних методів лікування, залишають високу питому вагу незадовільних результатів - 15 - 40 %, і хворі визнаються інвалідами у 18 - 20 % випадків. Консервативні методи лікування не дають можливості розпочати ранню функціональну активність у зв'язку з виникаючою нестабільністю уламків та сприяють розвитку контрактур у ліктьовому суглобі. Проведено ретроспективний аналіз результатів лікування хворих із переломами дистального відділу плечової кістки показав незадовільні результати, пов'язані з діагностичним, тактичними і технічними помилками, у 22 % хворих. Стабільно-функціональний остеосинтез переломів дистального відділу плечової кістки з можливістю активного раннього відновлення функції ліктьового суглоба сприяють зниженню термінів непрацездатності та дають позитивні результати в 78 % хворих.

Вогнепальні ушкодження ліктьового суглоба (ЛС) за частотою посідають третє місце після колінного та плечового. Особливості анатомічної та функціональної будови ЛС, близьке розташування судинно-нервових утворень, сприятливі умови для розвитку інфекції визначають тяжкість перебігу вогнепальних поранень її обумовлюють складність лікування. Мета роботи - оцінити частоту та характер вогнепальних поранень ЛС у структурі загальної бойової травми та визначити обсяг медичної допомоги та напрямок лікування таких ушкоджень в умовах обласної лікарні як етапу надання допомоги. У ретроспективне дослідження включено 1 809 пацієнтів (96,0 % чоловіків, середній вік 33,7 +- 0,2 року). Вогнепальні поранення кінцівок виявлено в 1 013 (56,0 %) постраждалих, із них ЛС - у 25 (2,47 %). Мінно-вибухові поранення були у 22 (88 %) пацієнтів, кульові - в 3 (12 %). Тактика лікування вогнепальних ушкоджень ЛС залежала від тяжкості стану постраждалих і характеру супутніх травматичних ушкоджень. У структурі бойової травми ЛС більшість становили поєднані (52 %) і множинні (40 %) ушкодження та супроводжувались вогнепальним переломом кісток у 60 %. У пацієнтів, які перебували в тяжкому стані, застосовано тактику Damage control із двох етапів. На першому - переломи фіксували гіпсовими лонгетами або апаратами зовнішньої фіксації (АЗФ), рани не піддавали повноцінній хірургічній обробці (ХО), а лише промивали антисептиками та видаляли видимі сторонні тіла. У хворих із м'якотканинними ушкодженнями проводили первинну ХО ран відповідно до загальних принципів, травмовані нерви не відновлювали. На другому етапі, після стабілізації хворих, виконували повторну ХО ран. Після їх неускладненого загоєння демонтували АЗФ і замінювали метод фіксації на накістковий остеосинтез. Рекомендовано виконувати стабілізацію внутрішньосуглобових вогнепальних переломів ділянки ЛС за допомогою АЗФ і після неускладненого загоєння ран переходити на заглибний остеосинтез.