Систематизовано підходи до феномену гри за парадигмами: міфологічною, біологічною, філософською та парадигмою стратегій. У межах філософської виокремлено естетичну, антропологічну, герменевтичну, психоаналітичну, лінгвістичну та постмодерністську школи. Розкрито теоретичні засади співвідношення літератури та гри. Висвітлено ігрову суть мистецтва, "ігрові" та "неігрові" літературно-мистецькі періоди, ігровий стиль, ігрову поетику. Розглянуто форми вияву гри у літературному побуті та питання ігрової поведінки письменника. Висвітлено ігрові принципи художньої організації тексту на його різних рівнях, а саме: наративному, тематичному, інтертекстуальному, мовно-стильовому. Ігрові прийоми нарації залучають читача до творчої лабораторії автора та забезпечують тексту полісемантичність. Ігрові прийоми тематичного зрізу ініціюють у тексті подвоєння та виникнення утаємниченого знання, що розкривається лише обізнаним. Таким "прихованим" знанням може бути інтертекст, зокрема, гра ресурсами мови актуалізує естетичний ефект, руйнуючи автоматичне сприйняття. Естетичний потенціал ігрових прийомів пов'язується з інтенсивністю впливу на сприйняття, зумовленою ефектом новизни та неочікуваності.

Осмислено естетичну природу неореалізму, який розглянуто як течію модернізму, що актуалізує реалістичний тип творчості. На матеріалі прози літературної групи "Ланка" розкрито художній світ неореалізму та його техніку. Зокрема, звуженість часопростору, психологізм, затінений наратор, гносеологічний та ідеологічний тип побудови оповіді розглянуто як естетичний вибір неореалізму. На підставі порівняння художніх моделей неореалізму та інших виявів реалістичного типу творчості у ХХ ст. доведено, що розвиток українського неореалізму було штучно перервано у 1930-х рр. і його вплив на вітчизняну літературу лишився значною мірою нереалізованим.

Досліджено художню систему українського неореалізму, яку розглянуто як течію модернізму, котра актуалізує реалістичний тип творчості. Обгрунтовано правомірність розгляду прозової творчості письменників "Ланки" як зразка неореалізму. На матеріалі художніх творів представників цієї літературної групи розкрито їх поетично-стильову техніку та художній світ неореалізму. Зокрема, звуженість часопростору, психологізм, затінений наратор, гносеологічний та ідеологічний типи побудови оповіді трактуються як естетичні домінанти неореалізму. На підставі порівняння його художніх моделей та інших проявів реалістичного типу творчості в українській літературі XX ст. доводиться, що розвиток цієї течії модернізму було штучно перервано у 1930-х рр. і його вплив на вітчизняну літературу лишився значною мірою нереалізованим.

Узагальнено результати дослідження художніх текстів учасників Міжнародного конкурсу "Коронація слова" відповідно до визначення найбільш актуальних для сучасного світу типів ідентичностей - етнічної, культурної, національної, громадянської, європейської, аксіологічної, гендерної, мистецької "розсіяної", "плинної", его-ідентичності та ін. Досліджено типологію та репрезентацію антропологічних і гендерних художніх моделей. Охарактеризовано традиції та трансформацію проблем мистецької ідентичності.

Досліджено проблеми художньо-естетичних трансформацій та функціонування детективного жанру в контексті історико-літературного процесу. Охарактеризовано особливості структури жанрових моделей новітнього детективу. Проведено аналіз специфіки окремих індивідуально-авторських та національно- культурних різновидів детективу.