Мета роботи - визначення методичного підходу до вибору інвестиційної стратегії банків на основі факторів її формування з використанням методу аналізу ієрархії. У результаті дослідження визначено чинники формування інвестиційної стратегії банку. Обгрунтовано, що вибір інвестиційної стратегії банку може бути ефективно реалізовано на основі методу аналізу ієрархії, який є найбільш поширеним за умов багатокритеріальної оцінки пошуку оптимального вирішення поставленого завдання. Запропоновано ієрархічну структуру прийняття рішень, яка може бути основою вибору інвестиційної стратегії банку з урахуванням інституціональної гнучкості. Перспективами подальших досліджень у даному напрямку є розробка оптимізаційної моделі інвестиційного портфелю банку з урахуванням не тільки інституційної, а й ринкової гнучкості прийняття рішень.

Обгрунтовано теоретико-методологічні основи забезпечення фінансової гнучкості прийняття рішень в інвестиційній діяльності банків (ІДБ). Розвинуто категоріально-понятійний апарат щодо визначення сутності поняття "фінансова гнучкість прийняття рішень в інвестиційній діяльності банків". Визначено проблеми формування фінансової гнучкості прийняття рішень в ІДБ. Запропоновано класифікацію інституційних ринкових та адміністративних обмежень. Розроблено концепцію забезпечення фінансової гнучкості прийняття рішень в інвестиційній діяльності, що об'єднує загальнонаукові та специфічні принципи, мету, завдання, елементи механізму їх реалізації, а також критерій його ефективності. Удосконалено науково-методичний підхід до вибору інвестиційної стратегії банків. Обгрунтовано науково-методичний підхід до оптимізації інвестиційного портфеля з урахуванням ринкової гнучкості із застосуванням методів кореляційно-регресійного аналізу. Доведено доцільність запровадження вдосконаленого науково-методичного підходу до оцінювання та регулювання адміністративної гнучкості прийняття рішень в ІДБ. Обгрунтовано доцільність формування факторів фінансової гнучкості прийняття рішень в ІДБ.

Предмет роботи - концептуальні аспекти ефективності фінансового забезпечення інноваційного розвитку України. Мета роботи - розгляд та обгрунтування концептуальних засад ефективності фінансового забезпечення інноваційного розвитку України. Використано загальнонаукові та спеціальні методи, зокрема порівняння, наукової абстракції, індукції та дедукції, аналізу та синтезу і тощо. Досліджено поняття "інноваційна діяльність" та проаналізовано рівень фінансування наукової та інноваційної діяльності в Україні з обгрунтуванням напрямків розвитку інноваційної діяльності. Висновки: удосконалення системи фінансового забезпечення наукової діяльності на інноваційній основі грунтується на отриманні ресурсів по різних каналах, зокрема, забезпечення базового та програмно-цільового фінансування за рахунок прямої фінансової підтримки держави в обсягах визначених законодавчо, розширення приватного фінансування шляхом венчурних та інших комерційних джерел (гранти, інвестиції). Введення державою таких методів непрямої фінансової підтримки як пільгове оподаткування, кредитування і субсидування.

Предмет роботи - теоретичні аспекти фінансової стійкості страхових компаній в умовах динамічного зовнішнього середовища. Мета роботи - розгляд та обгрунтування теоретичних та методичних аспектів фінансової стійкості страхових компаній в умовах динамічного зовнішнього середовища. Використано загальнонаукові та спеціальні методи, зокрема порівняння, наукової абстракції, індукції та дедукції, аналізу та синтезу. З'ясовано економічну природу й уточнено сутність поняття "фінансова стійкість страхової компанії"; досліджено значення фінансової стійкості страхових компаній у забезпеченні виконання страховиками суспільно визнаної ролі в економіці; визначено елементи впливу на фінансову стійкість страхових компаній в умовах динамічного зовнішнього середовища; запропоновані етапи стратегічного управління фінансовою стійкістю страхових компаній. Висновки: стійкість страхових компаній є не лише важливою передумовою їх виживання, але й запорукою успішної реалізації їх місії та стратегічних цілей. Фінансова стійкість страхових компаній є основним фактором, за допомогою якого інститут страхування може повноцінно виконувати свою багатопланову роль та зумовлюється зацікавленістю держави в соціальній стабільності в суспільстві, прагненням страхувальників до швидкої і достатньої нейтралізації наслідків негативних випадкових подій, а страховиків - до зміцнення їх позицій на ринку, задоволення інтересів власників та подальшого поступового розвитку компаній.

Розглянуто основні фінансові результати діяльності банків за останні роки, особливості проведення управління банківською установою (БУ) та запропоновано шляхи покращання управління фінансовими результатами. Предмет дослідження - комплекс теоретичних і практичних аспектів ідентифікації управління фінансовими результатами банку на всіх етапах його діяльності. Завдання дослідження - розглянути особливості управління фінансовими результатами діяльності БУ; оцінити показники ефективності та прибутковості БУ України; визначити стратегічні напрями управління фінансовими результатами БУ. У роботі використано такі методи: економіко-статистичний, графічний, методи порівняльного аналізу. Методологічна основа роботи - загальнонаукові методи пізнання, узагальнення, метод порівняльного аналізу та інші методи дослідження. Управління фінансовими результатами діяльності БУ допомагає підтримувати ефективну діяльність, стабільний розвиток і платоспроможність. Для управління фінансовими результатом і фінансовою стійкістю у провідних банках світу впроваджується управління безперервністю банківського бізнесу, що гарантує готовність БУ до потенційних проблем і ризиків. Висновки: одним із найбільш ефективних та актуальних на сьогоднішній день інструментів є розвиток управління фінансовими результатами діяльності БУ. Для скорочення витрат часу на проведення всіх необхідних процедур управління та діяльності БУ необхідно запроваджувати нові системи, засновані на застосуванні досвіду діяльності провідних банків світу.

Досліджено основні методичні підходи щодо оцінки рівня економічної безпеки підприємств. Запропоновано основні методи оцінки рівня економічної безпеки підприємств, які доцільно згрупувати за такими підходами: ресурсно-функціональний підхід, що базується на оцінці економічної безпеки підприємства за її функціональними складовими та для підприємства в цілому; індикаторний підхід, що передбачає оцінку рівня економічної безпеки підприємства на основі використання сукупності показників у різних функціональних галузях і порівняння їх фактичних значень із пороговими значеннями (індикаторами); експертний підхід, що заснований на використанні експертних оцінок рівня економічної безпеки підприємства; матричні підходи, які передбачають використання матриць для оцінки рівня економічної безпеки підприємства, що побудовані на основі чітких і логічних алгоритмів; методи економіко-математичного моделювання, що передбачають використання математичних моделей, які показують вплив окремих показників (факторів) на рівень безпеки підприємства та дозволяють передбачити різні сценарії розвитку підприємства за умови зміни того чи іншого фактора.

Визначено та досліджено детермінанти побудови фінансової архітектоніки підприємств зв'язку. Доведено, що врахування детермінантів побудови фінансової архітектоніки підприємств зв'язку буде сприяти підвищенню ефективності їх фінансової діяльності та формуванню якісного фінансового потенціалу, що є необхідною умовою захисту від фінансових ризиків, забезпечення фінансової стійкості та гармонізації фінансових інтересів підприємства. Зроблено висновок, що досягнення таких результатів є основою для підвищення рівня фінансової безпеки та створення ефективної системи економічної безпеки підприємств зв'язку як домінанти їх сталого розвитку.

Мета роботи - визначення сутності фінансової архітектури та її значення в теоретичній і практичній площинах сучасної фінансової науки. На підставі аналізу підходів до визначення сутності поняття "фінансова архітектура" запропоновано його авторське тлумачення: фінансова архітектура національної економіки представляє собою: з одного боку, - інституційну матрицю національної фінансової системи із чітко вибудуваною конструкцією упорядкованих складових компонентів, функціональних взаємозв'язків між ними, питомої ваги та пропорцій організаційних, фінансово-економічних та інституціональних відносин у загальній ємності національної економіки з урахуванням впливу змін зовнішнього середовища; з іншого - сукупність інститутів, норм, правил, законів, домовленостей тощо (соціальних, політичних, формальних і неформальних), за допомогою яких формуються взаємовідносини суб'єктів фінансово-економічної діяльності, що забезпечують ефективне функціонування та стійкість фінансової системи в динаміці розвитку.

Мета роботи - визначення ролі, особливостей та напрямків фінансової архітектури національної економіки. Визначено, що формування фінансової архітектури в цілому є системою супідрядних рухів її окремих структурних компонентів на відповідних рівнях ієрархії. Системний характер фінансового розвитку поєднується зі структурованістю самого процесу розвитку фінансової архітектури. Доведено, що розвиток конкретної фінансової архітектури може відбуватися на самостійній основі або шляхом запозичення відповідних інститутів, які знаходяться на більш високих стадіях розвитку. В силу цього специфічними особливостями визначено багаторівневість, різноспрямованість, фрактальность, етапність, мікро- і макродинаміку. Запропоновано сутнісні характеристики, які відображають процеси змін і виступають як логічні "оператори" дослідження фінансового розвитку, а саме: функціональний аспект розвитку фінансової архітектури (розвиток функцій як фінансової системи, так і фінансових інститутів); структурно-організаційний аспект (особливості складу та побудови фінансової архітектури, взаємодії її елементів, фінансової структури); інституційний аспект (формування та розвиток інституційного середовища, в якій формується та функціонує фінансова архітектура); спрямованість фінансового розвитку; історизм фінансового розвитку (еволюція, його зміна у динаміці).

Досліджено особливості франчайзингу як форми ведення бізнесу в Україні. Наведено підходи наукової спільноти, франчайзингових об'єднань у різних країнах та українського законодавства до визначення франчайзингу. На основі аналізу різних підходів сформовано основні категорії визначень. Досліджено неоднозначність співвідношення визначень "франчайзингу" та "комерційної концесії", яке надається українським законодавством. На основі аналізу визначень виокремлено проблему термінологічної плутанини через відсутність відповідних галузевих нормативно-правових актів, які б наводили терміни, що призводить до незахищеності учасників франчайзингових відносин з боку українського законодавства. Визначено позитивні та негативні сторони франчайзингової моделі ведення бізнесу з боку франчайзера та франчайзі. Аналізуючи історичні етапи розвитку франчайзингу в Україні, розглянуто особливості появи перших франчайзингових точок у країні та пов'язані з цим сучасні тенденції розвитку франчайзингу. На основі проведеного аналізу зроблено висновки щодо особливостей розвитку франчайзингу в Україні, виокремлено ключові моменти розвитку цього ринку: спад кількості франчайзингових точок унаслідок кризових явищ у 2008 - 2014 рр.; якісні зміни на ринку у 2016 - 2017 рр. Виокремлено проблеми, що стримують розвиток франчайзингової форми ведення бізнесу в Україні, та зазначено можливі шляхи їх вирішення. Зроблено акцент на необхідності розвитку відповідної інфраструктури для інформаційної підтримки розвитку франчайзингу, розробки програм підтримки державою розвитку малого бізнесу за схемою франчайзингу, спрощення отримання кредитних коштів для малого бізнесу.

Висвітлено теоретичні, методичні та практичні аспекти функціонування банківської системи з урахуванням світового та вітчизняного досвіду. Розглянуто основні питання діяльності банків першого та другого рівня. Розкрито особливості побудови банківської системи України. Подано інформацію про організацію та повноваження центральних банків. Наведено класифікацію та характеристику міжбанківських розрахунків. Увагу приділено інструментам валютного регулювання. Визначено напрями реформування банківського нагляду в умовах євроінтеграції. Описано порядок реєстрації банків і їх ліцензування. Висвітлено особливості системи страхування депозитів в Україні. Наведено загальну характеристику безготівкових розрахунків. Розглянуто методи зниження банківських ризиків. Описано методику проведення обов'язкового та внутрішнього фінансового моніторингу в банках.

Досліджено аналіз сучасних домінант кількісного виміру розвитку фінансової архітектури економіки України в розрізі публічних фінансів. Визначено, що розвиток фінансової архітектури економіки України фактично неможливий без практичної перевірки теоретичних напрацювань; оцінки загального стану та окремих тенденцій; аналізу структури та динаміки доходів і видатків як у цілому по системі, так і в розрізі її окремих складових; розробки стратегії розвитку тощо. Обгрунтовано, що макроекономічне дослідження стану фінансової архітектури як єдиного цілого доцільно проводити на основі показників, що відображають загальні обсяги, розподіл і використання фінансових ресурсів країни в розрізі її складових. У найбільш узагальненому вигляді такими складовими фінансової архітектури є підсистеми, що являють собою згрупування однорідних за певними ознаками економічних суб'єктів, та сектори економіки, які на дещо нижчому рівні системи їх деталізують, конкретизують і доповнюють. Доведено, що сформована на сьогодні фінансова архітектура економіки України може розглядатись як підгрунтя для розробки та впровадження більш ефективної фінансової системи, яка буде надійною основою економіки та забезпечить життя населення на належному рівні. А функції фінансової системи нашої держави ще раз підтверджують важливість запровадження ефективної фінансової архітектури, яка зможе керувати та забезпечувати нормальну діяльність усіх органів та інститутів, а також забезпечить здійснення необхідних фінансових процесів та операцій.

Досліджено конфігурацію фінансової архітектури національної економіки, виокремлено структурні компоненти, а також визначено властивості її побудови. До основних структурних компонентів пропонується віднести: національний, міжнародний, глобальний (наднаціональний), які наведено в конфігурації та досліджено у взаємозв'язку з зовнішнім середовищем. Національний компонент являє собою умови функціонування фінансової системи в рамках національної економіки. Певною мірою цей компонент характеризує ступінь лібералізації фінансового сектора країни. Міжнародний і діяльність держави щодо створення та розвитку умов вільного руху капіталів і певною мірою забезпечення фінансового суверенітету окремо взятої країни. Глобальний (наднаціональний) компонент включає розробку та впровадження принципово нових механізмів і методів управління міжнародним співтовариством як єдиним цілим (у фінансовому аспекті), не обмежуючи суверенітет держав. Запропоновано класифікацію типів фінансової архітектури залежно від властивостей її побудови та специфіки взаємодії із зовнішнім середовищем. З урахуванням сукупності властивостей, наведених у статті, доведено, що фінансова архітектура являє собою складну ієрархічну конфігурацію складових компонентів, у зв'язку з чим було виділено окремо ознаки складності. Проведений аналіз довів, що у подальших дослідженнях доцільно розглянути динаміку інституційних змін фінансової архітектури.

Досліджено парадигму формування сучасної фінансової архітектури. Доведено, що парадигма розвитку економіки в умовах системної кризи механізмів управління являє собою сконструйований формат фінансової архітектури для підвищення передбачуваності і керованості світової фінансової системи; визначено тенденції її розвитку. Наведено систематизацію узагальнень теоретичних аспектів щодо парадигми формування сучасної фінансової архітектури. Обгрунтовано, що таке представлення наукової розвідки щодо дослідження парадигми формування та розвитку фінансової архітектури у контексті фінансового розвитку може слугувати підгрунтям для подальшого дослідження впливу фінансового розвитку на економічне зростання національної економіки з урахуванням в цьому процесі ролі фінансової архітектури, здебільшого стає актуальним питання сучасної фінансової науки ХХI століття. Зроблено висновок, що парадигма формування сучасної фінансової архітектури може стати підгрунтям для дослідження організаційно-методичного забезпечення формування фінансової архітектури економіки України, визначення сучасних трендів її розвитку, представлення методичних підходів до аналізу трансформацій фінансової архітектури й аналізу впливу фінансової глобалізації на формування фінансової архітектури національної економіки. На основі теоретичного аналізу з'ясовано існування взаємозв'язку між ступенем розвитку фінансової архітектури національної економіки та рівнем економічного зростання країни на основі моделі "Finance-Growth Nexus-FG". Визначено, що більш сильний позитивний зв'язок характерний для країн з більш низькими темпами економічного розвитку, зниження ступеня відповідної залежності характерно для країн з більш високим (складним) рівнем розвитку фінансової системи та фінансової архітектури.

Досліджено банківську систему України у функціонуванні фінансового ринку. Здійснено аналіз макроекономічних показників, які основані на даних Національного банку України і Міністерства фінансів України. Визначено, що на сьогодні розвиток банківської сфери України багато в чому визначається економічним ростом країни та положенням на міжнародних фінансових ринках. Обгрунтовано, що поліпшення кількісних та якісних властивостей розвитку фінансового сектора в цілому є важливою умовою державного регулювання фінансової системи України, що передує прийняттю ефективних і адекватних управлінських рішень з метою знаходження підходів і правильних методів на етапі інтеграційних процесів з урахуванням труднощів зовнішнього фінансового середовища. Доведено, що українська банківська сфера поетапно інтегрується в міжнародну банківську систему та формує власну модель розвитку, яка зобов'язана цілком застосувати потенційні можливості України у фінансовій глобалізації. Виділено тенденції в банківській галузі України: відбудова прибуткової діяльності банків (в загальному по системі); збільшення Національним банком облікової ставки, яка призвела до збільшення привабливості вкладень у державні облігації і депозитні сертифікати НБУ; повільні темпи кредитування бізнесу; швидкий розвиток споживчого кредитування домогосподарств. Зроблено висновок, що найголовнішими важелями утримання зростання економіки у 2019 році можна вважати жорстку монетарну політику, стриману фіскальну політику, прогнозоване зменшення врожаю зернових і зниження обсягів світової торгівлі, зокрема, внаслідок дії протекціоністських заходів.

Проведено аналіз фінансової архітектури суб'єктів господарювання в Україні. Доведено, що сформована на сьогодні фінансова архітектура економіки України може розглядатись як підгрунтя для розробки та впровадження більш ефективної фінансової системи, яка буде надійною основою економіки та забезпечить життя населення на належному рівні. А функції фінансової системи нашої держави ще раз підтверджують важливість запровадження ефективної фінансової архітектури, яка зможе керувати та забезпечувати нормальну діяльність усіх органів та інститутів, а також забезпечить здійснення необхідних фінансових процесів та операцій. Тобто фінансова архітектура України знаходиться на етапі становлення і вдосконалення. За результатами дослідження виявлено, що найважливішими проблемами її розвитку є: зміцнення фінансів суб'єктів господарювання з метою посилення мотивацій до ефективної роботи, інвестиційної діяльності; налагодження фінансового механізму діяльності бюджетних установ, пошук нових джерел фінансових ресурсів в умовах дефіциту бюджетних коштів; реформа бюджетної системи, практична реалізація всіх положень чинного бюджетного законодавства; економне витрачання бюджетних коштів, посилення контролю за їх цільовим використанням; реформа системи оподаткування в напрямку послаблення податкового тиску; зменшення кількості та розмірів відрахувань у державні цільові фонди, відокремлення їх від бюджету; раціональне використання коштів, залучених з допомогою державного кредиту, зміцнення довіри до державних цінних паперів.

Мета роботи - аналіз сучасного стану забезпечення сталого розвитку підприємства (СРП) за рахунок підвищення ефективності використання кредитних ресурсів. Обгрунтовано взаємозв'язок СРП і його кредитоспроможності. Досліджено рівень глобального індексу конкурентоспроможності підприємств нашої країни у світовій економіці. Проведено аналіз сучасного стану промисловості за видами економічної діяльності, що надає змогу уявити загальну ситуацію, яка склалася в Україні. Проаналізовано особливості, що гальмують СРП. Досліджено рейтинг найпопулярніших банків для бізнесу. Проаналізовано середні відсоткові ставки за кредитами для підприємців і сформовано головні переваги та недоліки оформлення кредитів бізнесменами. Досліджено, що головним фактором для отримання кредиту підприємцем є його фінансовий стан. Тому якщо бізнесмен чи підприємство мають можливість погашати кредит і відсотки за діючими зобов'язаннями без затримок і в повному обсязі, то це є сприятливим і важливим чинником для кредиторів. Виявлено, що кредитні ставки наразі для багатьох підприємств залишаються надто високими та дорогими інструментами залучення додаткових коштів для бізнесу, а причиною цьому є неповерненість кредитів у банки. Зроблено висновки, що однією з центральних проблем, які в цей час стоять перед Україною, є управління СРП, і одним з основних факторів цього управління є використання кредитних ресурсів банків. Визначено, що підприємства нашої країни мають всі шанси стати головним носієм технічного прогресу та джерелом зростання національної конкурентоспроможності, але для того, щоб вона почала наближатися до рівня розвитку провідних країн світу, потрібні вкладення значних грошових ресурсів. Доведено, що доцільно основну увагу зосередити на розробці та вдосконаленні стратегічних напрямків управління сталим розвитком, що стосуються залучення кредитних ресурсів, а саме впровадження процесу відбору та подальшої державної підтримки оптимальних інвестиційних проєктів, здатних підвищити рівень сталого розвитку підприємництва, та підвищення ефективності використання кредитних ресурсів для довгострокових проєктів підприємства.

Визначено структурні елементи методології управління економічною безпекою підприємства як наукового підгрунтя дослідження цього процесу для формування світогляду щодо їх сутності та виявлення можливостей застосування в управлінських рішеннях. Систематизовано концепції та теорії методології управління економічною безпекою підприємства за її ключовими функціональними підсистемами - інформаційною, фінансовою, кадровою, інноваційно-інвестиційною. Встановлено, що значне місце серед елементів методології досліджуваного процесу належить системі принципів управління, серед яких виділено та охарактеризовано низку фундаментальних (загальнонаукових) і специфічних (конкретних) принципів. Виокремлено системний, функціональний, процесний, структурний, ситуаційний (варіантний), оптимізаційний і поведінковий наукові підходи до управління економічною безпекою підприємства та визначено можливості їх реалізації. Обгрунтовано, що процес управління доволі часто розглядається як сукупність функцій, а саме: певних видів діяльності, у процесі яких здійснюється вплив на об'єкт управління для досягнення поставленої мети. З огляду на це, запропоновано використання функціональної ознаки для систематизації методів управління економічною безпекою підприємства відповідно до функцій прогнозування, планування, аналізу, оцінки, організації та контролю. Уточнено, що запропоновані елементи методології управління економічною безпекою підприємства є взаємодоповнюючими та послідовними. При цьому зазначено, що вибір конкретного елементу методології процесу дослідження залежить від багатьох факторів впливу - специфіки діяльності підприємства, його ресурсних можливостей, цільових орієнтирів, часового проміжку, наявного рівня економічної безпеки. Узагальнено, що усвідомлення необхідності вмілого використання методологічного базису при реалізації такого складного та багатогранного процесу, як управління економічною безпекою підприємства, є запорукою його успішного функціонування та сталого розвитку в умовах сьогодення.

Мета роботи - розробка елементів механізму та шляхів підвищення фінансового потенціалу підприємства на основі аналізу теоретичних підходів до сутності та складових фінансового потенціалу підприємства в ринкових умовах. Доведено, що глобалізація світової економіки, нестабільність політичної та економічної ситуації в державі, високі міжнародні вимоги до якості продукції останніми роками спричинили негативний вплив на підприємства держави. Обгрунтовано, що в умовах стрімкого розвитку ринкової економіки головним завданням діяльності будь-якого суб'єкта господарювання є досягнення та забезпечення його фінансової стійкості. Зроблено висновки, що інноваційний потенціал підвищує фінансовий шляхом упровадження нових енергозберігаючих технологій, екологічно чистих технологій, нових підходів до організації економіки праці; підвищення компетентності працівників; розробки дієтичної та високоякісної продукції (для харчових підприємств). Інвестиційний потенціал здатен підвищити фінансовий таким чином: інвестувати в соціальні проєкти і програми, в розробку нових технологій та інноваційно-виробничу діяльність; проводити благодійну діяльність. Інформаційний потенціал зможе підвищити фінансовий такими шляхами: виступати прихильником політики європейських цінностей ведення бізнесу; вести маркетингову політику відповідно до актуальних соціальних, інноваційних та екологічних трендів; забезпечувати рівень максимальної відкритості.

Розкрито сутність інституціонального забезпечення та охарактеризовано основні аспекти регулювання світової фінансової архітектури. Визначено, що ніякий інший елемент фінансової архітектури не володіє таким потужними фінансовими ресурсами для реалізації мети фінансової стабільності та надання допомоги країнам, що розвиваються, а також країнам із перехідною економікою. Розглянуто основні напрями реалізації стратегічних цілей щодо регулювання фінансової архітектури. Доведено необхідність своєчасного вдосконалення інституціонального забезпечення процесу регулювання міжнародних фінансових відносин у контексті підвищення фінансової стабільності в глобальному економічному середовищі та як відповідної рефлексії на сформовані умови трансформаційної невизначеності та стратегічні імперативи розвитку світової фінансової архітектури. Наведено й охарактеризовано концептуальну схему інституціонального забезпечення регулювання світової фінансової архітектури. Запропоновано нову світову фінансову архітектуру та проаналізовано головні її переваги. Аргументовано необхідність алгоритмічної трансформації ліберальної моделі світової фінансової архітектури до більш чіткого державного та наддержавного регулювання на основі регіоналізації. Зроблено висновок, що до основних факторів негативного впливу глобальних диспропорцій на світову економіку є такі: недосконалість фінансового механізму, загострення сукупності суперечностей між фінансовим і реальним секторами економіки, національними та інтернаціональними структурами в напрямі реалізації стратегічних державних цілей і посилення регіоналізму.