Стрімкий розвиток науково-технічного прогресу, що стає обов'язковою складовою економічного розвитку країн, ставить перед суспільством завдання формування високоякісних спеціалістів із навичками практичної діяльності, а не лише досконалою теоретичною підготовкою. Досліджено різнобічні теоретичні аспекти компетентнісного підходу як управлінського механізму реорганізації системи вищої освіти України. Надано характеристику ключових категорій компетентнісного підходу: компетенції як сфери діяльності, значимої для ефективної роботи організації, у якій індивід має виявити певні знання, уміння, поведінкові навики, гнучкі здібності і професійно важливі риси особистості та компетентності як ступеня вираженості наявного у людини професійного досвіду в рамках компетенції конкретної посади. Обгрунтовано необхідність використання практичної складової в процесі здобуття освіти у дискурсі діяльнісного підходу в філософії управління. Досліджено законодавчу базу України в контексті реалізації та запровадження компетентнісного підходу. Запропоновано авторську методику практичного впровадження управлінського механізму надання компетентнісної освіти, що базується на використанні розробленого алгоритму побудови навчального процесу, який включатиме три основних етапи, кожен з яких сприятиме формуванню мислячого індивіда, підготовці студентів до свідомого і відповідального досягнення знань, єдності теоретичного та практичного навчання. Дана методика може бути використана під час розробки практичних елементів реалізації компетентнісного підходу в системі вищої освіти України.

Стрімкий розвиток науково-технічного прогресу призводить до дегуманізації суспільства, що негативно відображається на суспільних відносинах, рівень людяності у яких значно знижується. Тому питання моральності людських відносин, особливо за сучасних умов в Україні, є актуальним і потребує вдосконалення та пошуків нових шляхів її відродження. Феномен благодійності виступає одним із таких можливих механізмів. Розглянуто генезу поняття благодійності з соціологічної, етичної та філософської точки зору. Досліджено відношення представників різних релігійних конфесій до феномену благодійності в історичній ретроспективі. Висвітлено його неоднозначність і різні форми існування. Показано, що станом на сьогоднішній день благодійність перебуває в центрі дискусій громадськості, науковців, політиків, державних службовців, активістів громадського сектору. Однак, ставлення до неї та до практик її реалізації в сучасному суспільстві є неоднозначним. З одного боку, благодійна діяльність сприяє вирішенню суспільних проблем і покращанню якості життя громадських відносин але, з іншого боку, за благодійними програмами та акціями можуть бути завуальовані власні інтереси їх організаторів, що також може призводити до певних зловживань. Показано, що благодійність виступає аксіологічною складовою суспільних відносин, оскільки базується на таких поняттях як милосердя, добро, допомога нужденним, співчуття. Розглянуто різні види благодійної діяльності та доведено, що саме активна благодійність є ефективним методом підвищення рівня гуманізації суспільних відносин.

Стрімкий розвиток науково-технічного прогресу призводить до дегуманізації суспільства, що негативно відображається на суспільних відносинах, рівень людяності у яких значно знижується. Тому питання моральності людських відносин, особливо за сучасних умов в Україні, є актуальним і потребує удосконалення та пошуків нових шляхів її відродження. Феномен благодійності виступає одним з таких можливих механізмів. Розглянуто генезу поняття благодійності з соціологічної, етичної та філософської точки зору. Досліджено відношення представників різних релігійних конфесій до феномену благодійності в історичній ретроспективі. Висвітлено його неоднозначність та різні форми існування. Показано, що станом на сьогоднішній день благодійність перебуває в центрі дискусій громадськості, науковців, політиків, державних службовців, активістів громадського сектору. Однак, ставлення до неї та до практик її реалізації в сучасному суспільстві є неоднозначним. З одного боку, благодійна діяльність сприяє вирішенню суспільних проблем та покращанню якості життя громадських відносин але, з іншого боку, за благодійними програмами та акціями можуть бути завуальовані власні інтереси їх організаторів, що також може призводити до певних зловживань. Показано, що благодійність виступає аксіологічною складовою суспільних відносин, оскільки базується на таких поняттях як милосердя, добро, допомога нужденним, співчуття. Розглянуто різні види благодійної діяльності та доведено, що саме активна благодійність є ефективним методом підвищення рівня гуманізації суспільних відносин.

Показано взаємозв'язок благодійності та громадянського суспільства через інституціоналізацію соціальної дійсності. Висвітлено основний дискусійний момент, при поясненні змісту інституціоналізації. Розтлумачено різницю між поняттями "інституціалізація" та "інституціоналізація". Пояснено, в чому полягає складність інституціоналізації громадянського суспільства в Україні. Окреслено два підходи - соціології та соціальної філософії до тлумачення поняття "громадянське суспільство". Роз'яснено причини активного розвитку благодійництва в Україні. Показано об'єктивні передумови формування благодійності як особливого виду інституціоналізованої соціальної діяльності. Обгрунтовано три ознаки перетворення благодійності в соціальний інститут громадянського суспільства. Наголошено, що найважливішою ознакою є інтегрування гуманістичних і духовно-ціннісних основ громадянського суспільства та благодійності. Зроблено акцент на тому, що врахування думки громадянського суспільства, як об'єктивного зрізу світоглядної свідомості, є практичною формою гуманізму, яка не буде відчуженою від суспільства. Доведено, що благодійність виступає однією з форм гуманізму. Розглянуто формування духовної культури як безпосереднього засобу при становленні громадянського суспільства. Визначено, що важливими складовими елементами духовних та культурних засад виступає свобода, повага до людської особистості, здатність до діалогу, толерантність, відповідальність, солідарність, справедливість, висока активність, негативне ставлення до будь-яких форм насильства. У підсумку стверджується, що ключовими характеристиками благодійництва, як інституту громадянського суспільства є: соціальна підтримка нужденних, пошук шляхів консолідації суспільства, розвиток відносин соціальної солідарності, розвиток духовно-ціннісної сфери суспільства.

Розглянуто характеристику благодійності як складової громадянського суспільства, що розвивається на основі принципу гуманізму в сучасному суспільстві. Стаття грунтується на комплексному дослідженні в діалектичній взаємодії тріалогу одиничного, особливого та загального, що дало можливість розглянути окремі явища в розвитку та взаємозв'язку, єдності та протиріччях, зокрема під час вивчення та аналізу окремих понять. З метою уявного відходу від несуттєвих властивостей зв'язків, які характеризують окремі поняття, з одночасним виділенням їх найважливіших рис використано метод абстрагування та індукції. вперше було окреслено Взаємозв'язок методологічних підходів та різнопланових практичних версій розвитку благодійності та життєздатностей громадянського суспільства на основі гуманістичного принципу. Розроблена та запропонована до використання ієрархічна піраміда благодійності, критеріями розміщення елементів якої є створення найбільш сприятливих умов для практичного розвитку людини в цілому та її гуманістичних якостей зокрема, що співставлється та є прямозалежною з пірамідою потреб А. Маслоу. Введено та розтлумачено поняття "активна благодійність" як діяльність, що комплексно вирішує проблеми соціального характеру. Благодійність, як інституційна та ресурсна складова громадянської діяльності, виступає одним із практичних шляхів побудови суспільства на принципах гуманності, Однак, не всі форми благодійності є однаково ефективними. Представники активної благодійності, найвищого щабля ієрархічної структури благодійності, є фінансово-стабільні, свідомі особистості, що безпосередньо виступають практиками гуманізму та є найбільш результативними.

Основна мета статті - розробка методу раціонального управління динамічними режимами роботи електрохімічних накопичувачів енергії для підвищення ефективності їх експлуатації у складі систем енергозабезпечення транспортних засобів. Проведено огляд світової літератури з теми роботи. Систематизували та класифікували наявні методи управління електрохімічними накопичувачами енергії. Відзначено особливості та можливості їх застосування з урахуванням специфіки експлуатації на транспортних засобах, для яких характерні динамічні режими з непередбачуваними змінами енергетичного балансу, обумовленими неконтрольованими недозарядами та перезарядами. Проведений аналіз наявних методів управління показав, що їх загальним недоліком є використання як інформаційних параметрів для контролю та управління режимами роботи таких параметрів накопичувача, як напруга та робочий струм, значення яких не відповідають поточному енергетичному стану накопичувача у зв'язку зі швидкоплинністю перехідних електрохімічних процесів під час роботи в динамічних режимах. Зроблено висновок про необхідність урахування енергетичних параметрів накопичувачів у процесі управління динамічними режимами, які найбільш повно та об'єктивно відображають його працездатність. Показано перевагу імпульсних методів управління накопичувачами в динамічних режимах роботи перед постійнострумовими методами. Обгрунтовано та експериментально підтвердили багатофункціональність розробленого гальваностатичного методу, що дозволяє одночасно проводити контроль поточного енергетичного стану накопичувача та оперативне управління динамічними режимами його роботи із застосуванням спільного критерію контролю та управління - коефіцієнта використання активних матеріалів, інформаційним еквівалентом якого є величина площі під кривою деполяризації на сигналі відгуку накопичувача на тестовий імпульс. Уперше запропоновано поєднати функції контролю поточного енергетичного стану накопичувача та оперативного управління динамічними режимами його роботи із застосуванням коефіцієнта використання активних матеріалів. Отримані результати можуть бути використані для забезпечення оптимального режиму експлуатації накопичувачів енергії у складі систем електропостачання транспортних засобів.