Висвітлено особливості скрипкових артикуляційних прийомів і штрихів у процесі інтерпретування на прикладі сонат Д. Шостаковича, М. Скорика, Г. Ляшенка. Проаналізовано скрипкову артикуляцію як об'єкт та предмет інтерпретації. Розуміння системності прояву артикуляції дозволяє вибудувати її типологію, ієрархічність прийомів в процесі роботи інтерпретатора над музичним твором. Особливості прочитання авторського тексту розкриваються на прикладі інтерпретаційного аналізу представлених скрипкових сонат. Основою розуміння композиторського задуму в даних сонатах стає вибір виконавцями артикуляційних засобів виразності в процесі "прочитання" музикантами авторських ремарок у нотному тексті. Зазначено, що аналіз існуючих виконавських засобів виразності (артикуляції) в контексті інтерпретації дозволяє по-новому поглянути на вже існуючі принципи аналізу і вплив артикуляційних прийомів на розкриття художнього образу, а також зробити висновки і визначити шляхи подальшого розвитку теорії струнної артикуляції.