Проаналізовано філософські джерела сучасних уявлень про логіку та семіотику мови права. Розглянуто проблеми мови у класичній німецькій філософії права та концепціях її критиків (Канта, Шеллінга, Гегеля, В. фон Гумбольдта, Савіньї, А. фон Фейєрбаха, Ієринга), джерела феноменологічного напрямку у дослідженнях мови права у Ф. фон Бретано, а також погляди В.Д.Каткова як родоначальника філософії мови права. Висвітлено подальший розвиток філософських засад сучасних досліджень мови права у взаємозв'язку з логіко-семіотичними ідеями Ч.С.Пірса, Г.Фреге, Б.Рассела, Л.Вігенштейна, логічних позитивістів (Р.Карнапа, М.Шліка, А.Айера), тлумаченням мови в юридичному позитивізмі, логіко-лінгвістичними компонентами аналітичної юриспруденції Х.Л.А.Харта та їх критикою Л.Фуллером. Розглянуто сучасний етап у філософії мови права у контексті концепцій права як лінгвістичної конструкції К.Олівекрони, ідеями Х.Перельмана, Ю.Хабермаса Дж.Л.Остіна, Дж.Сьорля про мову права як систему комунікативної діяльності.

Розглянуто юридичну аргументацію як міждисциплінарний логіко-юридичиий науковий предмет. Досліджено питання становлення й історичного розвитку теорії юридичної аргументації, особливості мови права. Висвітлено аналітичну та діалогічну моделі аргументації, визначено відмінність між науково-теоретичною та практичною типами аргументації. Розглянуто види аргументації та способи обгрунтування, логічні характеристики аргументації в судовому спорі, види логічних помилок і способи їх уникнення тощо.

Досліджено історичний розвиток теорії юридичної аргументації. Розглянто мову права як семіотичну систему. Проаналізовано юрислінгвістичний аналіз мови закону як підгрунтя юридичної аргументації. Охарактеризовано функції логічних форм у такій аргументації. Приділено увагу аналітичній і діалектичній юридичним аргументаціям. Обгрунтовано логічну теорію питань і відповідей. З'ясовано особливості інтеррогативної логіки у юридичному дискурсі. Описано типи софістичних помилок.