Висвітлено категорії "творчість" через поняття "творча діяльність", "свобода", "творча особистість", "творчі здібності", "самореалізація". Проведено світоглядний та методологічний аналіз феномену творчості як індивідуального та суспільного явища. Осмислення проблеми творчості як цілісного соціокультурного феномену, необхідного для розвитку людини та суспільства, виступає головною метою дослідження. А це, у свою чергу, ставить дослідження природи творчості в контекст оволодіння повним і повноцінним процесом творчості за сучасних умов. Творчість сьогодні є не лише одним з чинників розвитку культури, але і складним соціокультурним феноменом сучасної реальності. Творчість не може існувати поза культурою, суспільством, оскільки суспільство є головна рушійна сила культури, що творить. Суспільство творить культуру за допомогою активної творчої діяльності кожної творчої особистості. Культура виступає як поле реалізації творчих здібностей людини. Вона закликає людину до творчості, але і накладає на неї певні обмеження в її творчості передусім для того, щоб творчість не носила бездуховний характер і не була антитворчістю. Ці обмеження покликані захистити людство та природу від руйнівних дій антисоціальних елементів, оскільки творчість - це водночас і велика відповідальність митця перед суспільством за наслідки своєї діяльності, і елемент соціального управління.

Вивчено особливості методологічних реконфігурацій процесів концептуалізації соціального контролю у соціологічній теорії. Обгрунтовано доцільність застосування до дослідження соціологічного теоретизування евристичних можливостей дискурсивного підходу, що дозволило визначити структуроутворювальні принципи "мови" соціології. Розроблено методологічну схему аналізу процесів конструювання соціального контролю в соціологічному дискурсі, яка в цілому визначає логіку формування понятійно-категоріального апарату науки. Зазначено, що конструювання дискурсивних практик, які встановлюють межі прийнятних наукових референцій щодо теоретичного осмислення соціального контролю є результатом процесів інтерналізації зовнішніх умов контролю "порядку" соціологічного дискурсу, які репрезентують актуальний соціокультурний контекст і детермінують формування стійких ментальних матриць як перспектив сприйняття соціальної реальності (контекстів проблематизації). Запропоновано методологічний підхід, який дозволяє кваліфікувати дискурс соціального контролю як втілення інституалізованих правил, у межах яких будь-яке твердження набуває легітимності відповідно до історично закладених об'єктивних і суб'єктивних структур соціологічного виробництва. Охарактеризовано особливості концептуалізації соціального контролю в класичній соціології. Виявлено особливості реконфігурації контекстів проблематизації соціального контролю в соціологічному дискурсі у контексті актуальної культурної ситуації. Розглянуто сконструйовані дискурсивні практики змістовного наповнення поняття "соціальний контроль" з точки зору об'єктивації у цьому процесі особливостей соціокультурної ситуації радянського суспільства. Визначено модуси трансформації дискурсивних практик концептуалізації соціального контролю у контексті пострадянської соціологічної рефлексії. Доведено, що проведене дослідження дозволяє якісно поповнити соціологічне знання про концепт "соціальний контроль" та розширити його змістовні межі.

Досліджено комплекс соціальних проблем сучасного міста на прикладі міста Дніпро. Висвітлено теоретико-методологічні засади дослідження особистості та соціальних інститутів в урбанізованому суспільстві. Подано інформацію про соціально орієнтовану ринкову економіку, публічний простір і громадянську ініціативу в соціологічному вимірі. Розглянуто проблеми культури сучасного міста, зокрема питання міської ідентичності, історичної та соціальної пам'яті у просторі міста, деякі аспекти ціннісної системи городян. Увагу приділено проблемам соціальної сфери, зокрема проблемному полю сучасного міста, екологічним і гендерним питанням, а також деяким аспектам якості вищої освіти в умовах змін ринку праці.

Увагу приділено особливостям формування коаліцій зростання та визначенню стратегій розвитку міських політичних режимів. Розглянуто ексклюзивні фактори формування порядку денного коаліцій зростання. Досліджено проблеми міського самоврядування, зокрема партисипативні міські практики. Висвітлено питання політичної відповідальності міських еліт. Подано інформацію про соціальне партнерство та легальний лобізм як чинники розвитку громадянського суспільства в урбаністичному середовищі. Розглянуто питання політичної бідності в сучасному місті, а також форми включення політично збіднілих груп до прийняття рішень у місті.

Проаналізовано основні категорії соціології права. Розкрито сутність, поняття, цінності та значення права, його роль у житті особи та суспільства, нації і держави, у долі народів і людства загалом. Словник сприятиме формуванню нової правової культури українського суспільства, орієнтованої на ідеї демократії, свободи та європейські цінності. Розглянуто понад 600 найважливіших понять соціології права.