Мета роботи - оцінити ефективність імплантації системи для двобічної глибинної мозкової стимуляції субталамічного ядра при хворобі Паркінсона (ХП), Стереотаксичну двобічну імплантацію внутрішньомозкових електродів для стимуляції субталамічних ядер проведено 6 хворим. Середній вік пацієнтів - 73 років. У 5 (83,3 %) хворих діагностовано ідіопатичну ХП, в 1 (16,7 %) і вторинний паркінсонізм. Тривалість захворювання у середньому становила (9,2 - 2,4) року, тривалість леводопа-терапії - 70 років. Стан хворих до та після операції оцінено за Уніфікованою оцінювальною шкалою ХП (UPDRS II), шкалою Хена-Яра та шкалою денної активності Шваба - Інгланда. Операції здійснено на стереотаксичній системі CRW Radionics з використанням комп'ютерної програми FraimLink (Medtronic). Виконано інтраопераційний мікроелектродний запис активності підкіркових структур. Усім хворим імплантували нейрогенератор моделі Activa-PC. Регрес симптоматики оцінювали через 3, 6 та 12 міс після операції. Після операції нормалізацію м'язового тонусу і припинення тремору відзначено в усіх хворих, значний регрес брадикінезії - у 5 (83,3 %). Леводопа-спричинені дискінезії зникли у 2 хворих, у яких вони були до операції. У 3 хворих зник феномен "on - off", у 3 - регресував феномен "виснаження дози леводопи". Встановлено суттєве поліпшення за показниками шкали UPDRSII: на 74,4 % - у період максимальної дії препарату леводопи, на 63,8 % - у період відсутності дії леводопи. Після операції відзначено зменшення добової дози леводопи в середньому на 51,1 % порівняно з доопераційною. Висновки: глибинна мозкова стимуляція субталамічних ядер - ефективний і безпечний метод хірургічного лікування ХП, який сприяє значному регресу неврологічної симптоматики, зменшенню дози леводопи і поліпшенню якості життя хворих.

Пказано покращання результатів лікування пацієнтів з вогнищевими ураженнями головного мозку (ВУГМ) шляхом оптимізації комплексу діагностики та диференційованим застосуванням мініінвазивних стереотаксичних хірургічних втручань. Визначено оптимальний комплекс діагностичних заходів та їх послідовність під час обстеження хворих з ВУГМ для диференційованого вибору лікувальної тактики. Уточнено покази та протипокази до проведення мініінвазивних стереотаксичних втручань для підвищення ефективності лікування, спрямованого на покращання якості життя та зниження негативних результатів. Удосконалено методику проведення пункційної біопсії, для підвищення результативності та встановлення вірогідного морфологічного діагнозу. Оцінено діагностичну інформативність пункційної біопсії у разі ВУГМ та її лікувальну ефективність. Проаналізовано результати стереотаксичних втручань на можливість прогнозування та структуризації даних щодо критеріїв ВУГМ.

Вивчено ефективність застосування стереотаксичної аспірації вмісту абсцесу головного мозку (АГМ), розташованого в глибинних та функціонально значущих ділянках головного мозку (ГМ), у 12 хворих з супратенторіальними АГМ. Стереотаксичні втручання виконували з застосуванням стереотаксичної системи CRW Radionics (США), програмного забезпечення для обчислення координат StereoFusion, StereoPlan (Radionics), Fraim Link (Medtronic, США). Період спостереження після операції від 1 до 36 міс, у середньому 14 міс. Під час операції в 11 (91,7 %) хворих гнійний вміст АГМ евакуйований, в 1 (8,3 %) - діагностований АГМ у стадії енцефаліту. тереотаксична аспірація є ефективним і безпечним методом хірургічного лікування АГМ. Вона може бути альтернативою відкритому хірургічному видаленню АГМ завдяки меншій інвазивності, ймовірності виникнення неврологічних ускладнень.

Мета роботи - визначити клінічне значення однобічної стереотаксичної радіочастотної палідотомії (ОСРП) у пацієнтів із хворобою Паркінсона (ХП), ускладненою леводопа-індукованими дискінезіями (ЛІД) та моторними флуктуаціями (МФ) через тиждень та 1 рік після операції. За період з 2008 до 2016 рр. ОСРП було виконано 16 пацієнтам (7 чоловікам та 9 жінкам віком від 48 до 73 років, середній вік - 56 років) із ХП, ускладненою ЛІД та МФ. Динаміку симптомів захворювання інтерпретували за допомогою окремих розділів та пунктів уніфікованої рейтингової шкали оцінки тяжкості паркінсонізму UPDRS. Середня вираженість ЛІД на контралатеральному боці через тиждень після ОСРП знизилася на 87,8 %, а через 1 рік різниця із доопераційним статусом становила 85,4 %. Відповідні показники аксіальних дискінезій дорівнювали 65,3 та 42,0 %. Вираженість ЛІД на іпсилатеральному боці після ОСРП знизилася на 25,0 %, а через 1 рік - збільшилася на 10,0 % порівняно із доопераційним рівнем. Через тиждень після палідотомії констатовано зниження вираженості МФ на 32,2 %, через 1 рік цей показник становив 12 %. Вираженість тремору спокою на контралатеральному боці знизилася через тиждень на 70,0 %, через 1 рік різниця із доопераційним статусом дорівнювала 60,0 %. Показники контралатеральної гіпокінезії становили відповідно 28,6 і 14,3 %. Контралатеральна ригідність зменшилася через тиждень на 71,4 %, а через 1 рік - суттєво не змінилася. Тремор, ригідність та гіпокінезія на іпсилатеральному боці не змінилися через тиждень після втручання, а за результатами контрольного огляду - несуттєво прогресували, що можна пояснити загальним прогресуванням захворювання. Позитивного або негативного впливу ОСРП на постуральні порушення не виявлено. Минущі мовні порушення відзначено у 2 (12,5 %) випадках. У 2 (12,5 %) пацієнтів спостерігали транзиторний парез лицьової мускулатури на контралатеральному боці. Висновки: найбільш наочним ефектом ОСРП при ХП є контроль ЛІД на контралатеральному боці, що спостерігається протягом щонайменше року після операції. Позитивні ефекти щодо аксіальних дискінезій через 1 рік після операції частково виснажуються, тоді як вплив на ЛІД на іпсилатеральному боці є незначним і нетривалим. Ефекти операції щодо МФ помірно знижуються протягом року. Відчутним та сталим є вплив ОСРП на контралатеральні тремор, ригідність та гіпокінезію. Явища неврологічного дефіциту після ОСРП є транзиторними.