Розглянуто неокласику як один із чинників прогресивного розвитку хореографічної культури, основними прикладами якої є опуси неокласичного стилю, створені у співдружності двох видатних митців XX ст. композитора І. Стравінського та хореографа Дж. Баланчіна. Виявлено ознаки змін лексики танцю та виконавської техніки в неокласичних інноваціях Дж. Баланчіна. Запропоновано підхід до засад сучасного пластичного мислення балетмейстерів неокласичного напряму. Творчість Баланчіна висвітлено з урахуванням формування його індивідуальних та загальнокультурних стильових особливостей у різні творчі періоди (Петрограді, трупі Дягілєва та США), а також загальних закономірностей трансформації виражальних засобів класичного танцю в хореографічній культурі XX ст. Зазначено, що видозміни художніх ідеалів класичного мистецтва відбувалися у творчості Баланчіна через ускладнення їх лексичними новаціями та сучасними виражальними засобами, спорідненими з естетикою музичного мистецтва, зокрема творчістю І. Стравінського. Визначено принципи підходу Дж. Баланчіна до відображення музики в танці як у споріднених ланках художньої культури, відмінності його творчого почерку від балетмейстерів неокласичного напряму.