З'ясовано сутність лінгвістичного аналізу, розглянуто його види та встановлено специфіку кожного з них. Наведено схеми та зразки проведення фонематичного, фонетичного, орфоепічного, графічного, орфографічного, лексикологічного, фразеологічного, морфемного, етимологічного, словотвірного, морфологічного, граматичного, синтаксичного та пунктуаційного аналізу. Запропоновано вправи для лабораторних і практичних занять та самостійної роботи. Розроблено завдання для навчального курсу з методики викладання української мови та літератури в школі.

Определена сущность лингвистического анализа, рассмотрены его виды и установлена специфика каждого из них. Приведены схемы и образцы проведения фонематического, фонетического, орфоэпического, графического, орфографического, лексикологического, фразеологического, морфемного, этимологического, словообразовательного, морфологического, грамматического, синтаксического и пунктуационного анализа. Предложены учебные упражнения для лабораторных и практических занятий и самостоятельной работы. Разработаны задания для учебного курса по методике преподавания украинского языка и литературы в школе.

Висвітлено сучасні підходи до дослідження граматичних категорій як ядерних зон функціонально-семантичних полів. У контексті функціональної аспектології проаналізовано категорію дієслівного виду у її взаємодії з парадигматичним та синтагматичним середовищем. Наведено типологічний опис системного для української мови явища поєднання у полісемічному дієслові різних щодо корелятивної здатності типів аспектуальної семантики.

Освещены современные подходы к исследованию грамматических категорий как ядерных зон функционально-семантических полей. В контексте функциональной аспектологии проанализирована категория глагольного вида в ее взаимодействии с парадигматической и синтагматической средой. Приведено типологическое описание системного для украинского языка явления совмещения в полисемическом глаголе различных относительно коррелятивной способности типов аспектуальной семантики.

Розглянуто функціонально-семантичний аналіз категорії аспектуальності. На основі функціональної граматики встановлено основні закономірності категоризації аспектуальної семантики, її класифікації та репрезентації в сучасній українській літературній мові. Категорію аспектуальності вперше в лінгвоукраїністиці репрезентовано як динамічний багатоплановий феномен, специфіку якого визначає взаємодія граматичного рівня, представленого категорією виду, з екстралінгвальним, онтологічним, прихованограматичним, парадигматичним, синтагматичним, прагматичним, епідигматичним та іншими аспектуальними рівнями. З'ясовано онтологічну природу та лінгвістичний статус категорії аспектуальності. Розроблено комплексну діагностику аспектуальних класів українського дієслова: термінативів, або здійсненників; активітивів, або діяльників; стативів, або стативників; евентивів, або подійників; релятивів, або відносників. Обгрунтовано поняття аспектуального партнерства і встановлено його типи: суто видове, функціонально-видове, уявно-видове, аспектуально-акціональне, акціональне. Запропоновано експериментальний короткий аспектологічний словник, в якому до інтернаціональних термінів подано українські відповідники.

Репрезентовано теоретичні засади та практичний досвід застосування об'єктивістського підходу до опису категорій аспектуальності та виду загалом і видової парності зокрема, яку інтерпретовано як видове партнерство.

Охарактеризовано основні положення інтеграційної концепції виду, визначальними складниками якої є п'ятикомпонентна система аспектуальних класів та інструмент дослідження цих класів - комплексна аспектуальна діагностика, ефективність застосування якої продемонстровано на прикладі аспектологічного аналізу однієї з "дискусійних" видових кореляцій.

Окреслено теоретичні засади й описано досвід моделювання категорії аспектуальності в сучасній українській літературній мові як динамічного багатопланового феномена.

Репрезентовано методологічні засади аспектологічного аналізу й описано досвід застосування комплексної аспектуальної діагностики щодо полікатегорійних у видовому відношенні дієслів для виявлення належності його окремих значень до певного аспектуального класу та прогнозування специфіки видової поведінки.

Проаналізовано поетичну доробку М. Драй-Хмари в аспекті відображення темпорального культурного коду у його етноваріанті, що уможливлює виділення найбільш визначальних для мовної практики письменника особливостей освоєння та відображення онтологічного феномена часу, що мають три складові: універсальний культурний код, етнокультурний код, ідіокультурний код. Встановлено, що основними кодами, у які інтегровано часовий код, є передусім просторовий як домінантний, а також антропоморфний, зооморфний, фітоморфний тощо.

Охарактеризовано основні положення інтеграційної концепції виду, визначальними складниками якої є п'ятикомпонентна система аспектуальних класів та інструмент дослідження цих класів і комплексна аспектуальна діагностика, ефективність застосування якої продемонстровано на прикладі аспектологічного аналізу "дискусійних" видових кореляцій.

Охарактеризовано основні положення інтеграційної концепції виду, визначальними складниками якої є п'ятикомпонентна система аспектуальних класів та інструмент дослідження цих класів і комплексна аспектуальна діагностика, ефективність застосування якої продемонстровано на прикладі аналізу дієслів, що належать до аспектуального класу стативів.

Представлено можливий варіант застосування двокомпонентної теорії виду щодо дослідження аспектуальних характеристик українського дієслова, що передбачає розрізнення двох аспектуальних параметрів: власне виду (доконаного та недоконаного); аспектуального класу. Застосування цієї теорії, представленої зокрема в роботах Б. Комрі, О. Падучевої, С. Татевосова, А. Пазельської та ін., уможливлює підхід до вивчення аспектуальної системи українського дієслова як двоєдиного феномена: з одного боку, граматичної, а з іншого і лексичної аспектуальності. Доведено, що аспектуальні класи зорієнтовані не на всю дієслівну лексему, а на кожен її конкретний лексико-семантичний варіант, конкретну валентність предиката та семантичні ролі аргументів, передовсім суб'єкта й об'єкта, тому категорійна дифузія лексеми, виявлена у функціональному поєднанні двох чи кількох аспектуальних класів, є системним явищем для українського дієслова. Установлено, що в українській мові практично реалізованими є всі теоретично можливі типи категорійної фузії.

На матеріалі українського дієслова репрезентовано один із аспектів вияву тісної взаємодії експліцитних та імпліцитних складників динамічної багаторівневої моделі категорії аспектуальності - визначальний вплив аспектуально релевантного класу, до якого належить дієслівна лексема, на її видову поведінку. Для аналізу обрано лексичний масив eventiva tantum, який наповнюють дієслова, що належать до аспектуального класу подійників, або евентивів, що означають миттєву подію, зокрема і несподівану, непередбачувану, а також таку, що є негативним наслідком надмірного захоплення процесом чи недогляду. Визначено основні риси аспектуальної поведінки евентивів: тривіальне видове партнерство: як перфектив, так і імперфектив мають подійне значення; обмеженість акціонального партнерства: для деяких імперфективів можливий лише дистрибутив; відсутність прогресивної функції. Виявлено специфіку видового партнерства: як і термінативи, евентиви належать до парновидових дієслів, але їх парновидовість має інший характер: термінативне партнерство як у мовному, так і в когнітивному аспекті є гетерогенним: імперфективи означають подієспрямований процес, а перфективи - подію як неодмінне його завершення, повну реалізацію стосовно своєї внутрішньої межі. Евентивне ж партнерство в мовному плані є гетерогенним, а в когнітивному - гомогенним: як перфективи, так і імперфективи позначають подію. Установлено закономірності та типи аспектуальної полікатегорійності, притаманної досліджуваному масивові дієслів; типологізовано евентивні ситуації.

На матеріалі українського дієслова унаочнено можливість, доцільність та ефективність застосування об'єктивістського підходу до опису дієслівного виду, що акцентує увагу на залежності оцінки внутрішньочасового характеру ситуації від онтологічної специфіки екстралінгвальних корелятів дієслова, визначальної для способу їхньої мовної категоризації і неодмінно передбачає розмежування граматичного (категорії виду) та лексичного (аспектуальні класи) компонентів аспектуальності. Доведено, що такий підхід дає змогу, використовуючи відповідний дослідницький інструментарій, створити об'єктивний, деталізований (а не схематичний) аспектуальний "портрет" багатозначної дієслівної лексеми.

На матеріалі масиву українських дієслів, яким притаманний термінативно-релятивний тип аспектуальної полікатегорійності, унаочнено можливість застосування двокомпонентнентної теорії виду, що передбачає розмежування граматичного (категорії виду) та лексичного (аспектуальні класи) компонентів аспектуальності. Виокремлено основні типи корелятивно вагомого поєднання в складі дієслівної лексеми аспектуально різнокатегорійних значень, одні з яких уможливлюють видову співвіднесеність, а інші накладають на неї семантичні табу. Докладно схарактеризовано лексико-семантичний спектр термінативно-релятивного типу аспектуальної полікатегорійності. Доведено, що термінативність та релятивність є не однозначною аспектуальною кваліфікацією всієї лексеми, а форматом її реалізації, який у різних словозначеннях того самого дієслова може бути неоднаковим.

Представлено можливий варіант застосування двокомпонентної теорії виду щодо дослідження аспектуальних характеристик українського дієслова. що передбачає розрізнення двох аспектуальних параметрів: власне виду (доконаного та недоконаного); аспектуального класу. Цілісну модель українського виду можна репрезентувати як єдність двох субмоделей: формальної та лексичної. Лексичну субмодель виду автор пропонує як пятикомпонентну систему аспектуальних класів: термінативного, активітивного, стативного, евентивного та релятивного, кожен із яких приховано регулює аспектуальну поведінку дієслова: наявність vs відсутність видового партнерства (традиційна парність vs imperfectiva та perfectiva tantum), біаспективність, тобто двовидовість; можливість vs неможливість мати акціональних партнерів (акціональних дериватів традиційних родів дієслівної дії), більший чи менший обсяг акціональної парадигми; повноту парадигми конкретно-видових функціональних значень; репертуар аспектуально релевантних синтаксем; здатність належати до одного чи водночас до двох чи кількох аспектуально релевантних лексико-граматичних класів.

Запропоновано розширену інтерпретацію поняття "видова поведінка дієслова". Розглядаючи її як гіпонім гіперонімічної терміносполуки "лінгвальна поведінка слова", автор окреслює такий спектр її конкретно-текстових виявів: загальноаспектуальний морфологічний потенціал як наявність vs відсутність видового партнерства (традиційна парність vs imperfectiva та perfectiva tantum), біаспективність, тобто двовидовість; аспектуально-акціональний морфолого-словотвірний потенціал як можливість vs неможливість мати акціональних партнерів (акціональних дериватів традиційних родів дієслівної дії), більший чи менший обсяг акціональної парадигми: аспектуально-функціональний потенціал як повнота парадигми конкретно-видових функціональних значень; аспектуально-синтагматичний потенціал як репертуар аспектуально релевантнх синтаксем; аспектуально-полікатегорійний потенціал як здатність належати до одного або водночас двох чи кількох аспектуально релевантних лексико-граматичних (по суті, прихованограматичних, або криптотипічних за Б. Уорфом) класів. Головним дослідницьким імперативом об'єктивістського (за Дж. Лайонзом) підходу, застосовуваного автором щодо дослідження аспектуальної поведінки дієслова є потреба аспектологічного аналізу усього спектра значень і контекстуальних уживань відповідного дієслова, оскільки аспектуальні класи зорієнтовані не на всю дієслівну лексему, а на кожен її конкретний лексико-семантичний варіант, конкретну реалізацію валентного потенціалу предиката з урахуванням семантичних ролей аргументів, передовсім суб'єкта та об'єкта, специфіки адвербіальних поширювачів, зрештою, широкого контексту.

Вважаючи, що поряд із усталеною в лінгвоукраїністиці, по суті, класичною типологією предикатів, що передбачає виокремлення предикатів дії, процесу, стану, якості, кількості та локативних, мають право на співіснування і аспектуально орієнтовані класифікації предикатів, зокрема дієслівних, притаманних, приміром, працям російських лінгвістів (Т. В. Булигіної, О. Н. Селіверстової та ін.), репрезентовано один із можливих варіантів таких класифікацій, що грунтується на об'єктивістському (за Дж. Лайонзом) підході до дослідження виду з аспектуальності загалом та двокомпонентній теорії виду зосібна. Грунтуючись на філософсько-темпоральній тріаді "стан - процес - подія", як найзагальніші типи дієслівних предикатів автор виокремлює статуальні, процесуальні та евентуальні. Оскільки ключовим елементом двокомпонентної теорії виду є аспектуально вагомі лексико-граматичні, по суті, прихованограматичні класи дієслів, саме дієслівні предикати, що належать до того чи того класу, є центральною ланкою авторської класифікації: термінативні, або предикати здійснення; активітивні, або предикати діяльності; стативні, або предикати стану; евентивні, або предикати події; релятивні, або предикати відношення.

Репрезентовано варіант динамічної моделі категорії аспектуальності, що враховує чинники різних мовних рівнів і передбачає передусім вивчення регулярного впливу на видову поведінку, з одного боку, внутрішньолексемного контексту як полісемічної неоднорідності словозначень дієслівної вокабули щодо належності до того чи того аспектуально релевантного класу, та зовнішньолексемного контексту як аспектуально вагомої гетерогенності конкретнотекстового синтагматичного, а незрідка - й прагматичного середовища. Проблема створення такої моделі визнана багатьма провідними аспектологами як одна з найактуальніших. Однією з основних причин постійного дослідницького невдоволення через відсутність адекватного наукового опису категорії виду є, на думку автора, суб'єктивне намагання втиснути її в жорсткі й стерильні морфологічні рамки, абстрагуючись від усього її об'єктивного багаторівневого обширу. Комплексне дослідження закономірностей категоризації аспектуальної семантики на засадах функціональної граматики, що враховує вплив на категорію виду, яка представляє граматичний рівень аспектуальності, чинників різних рівнів: екстралінгвального, онтологічного, рихованограматичного, парадигматичного, синтагматичного, епідигматичного, прагматичного відкриває перспективи для багатопланового аналізу аспекту, що уможливлює виявлення всієї палітри аспектуальних характеристик дієслівної лексеми й найтонших нюансів її видової поведінки.

Порушено проблему взаємозв'язку категорій аспектуальності й транзитивності як вияву взаємодії категорії виду зі внутрішнім (аспектуально релевантні класи дієслів) та зовнішнім (контактні граматичні та функційно-граматичні категорії, аспектуально вагомі синтаксеми) контекстом, яку в лінгвоукраїністиці окреслено лише в загальних рисах, що переконує в потребі подальшого лінгвістичного вивчення механізму взаємодії системи й середовища в царині категорії виду українського дієслова, установлення типології конкретних виявів взаємодії аспектуальності й транзитивності.