Вивчено особливості клавірного мислення В. Моцарта за творами, написаними для клавіру, а також за оркестровими - ораторіальними фрагментами, перекладеними для фортепіано для концертного виконання з вокалістами й об'єктивно у сучасних вимірах, за їх сприйняття як камерної музики. У фортепіанному звучанні композицій Моцарта існує стильовий континуум клавірності-клавесинності, але за обов'язкового сполучення з етапами ритмічно повторюваних з'єднань з масштабністю оркестрального мислення. Останнє склало атрибут Віденського стилю, утіливши у ньому звуковий образ грандіозного наростання форми та маси, поза яким не мислилася динаміка - життєва діалектика - німецького культурного світу, з яким поєднував свою творість Моцарт. В її апогеї композитор усвідомив власну причетність до наслідування німецького бароко як органічного втілення національної ідеї та перспективи подальшого ствердження музичного мистецтва як художньо самодостатньої сфери. Узагальнено дані про символіку партії клавіру у камерно-вокальному виконанні творів В. Моцарта, зокрема пісень і арій, оперних і церковних, наближених до даного жанру як осереддя установок передсимволістів у автора "Чарівної флейти". З урахуванням відносної, у порівнянні з XIX - XX ст. скромності об'ємів звукової маси оркестральних і хорово-вокальних виступів у композиціях Моцарта зроблено висновок про певну тенденцію камерності, особливо у разі фортепіанного виконання інструментальних партій. За цього фортепіанна фактура насичена образами оркестрової та ораторіально-хорової грандіозності. Зазначено "помежовність" камерності та "масштабності площі"