Проаналізовано особливості літературно-художньої критики А. Бєлого першої половини 1900-х рр. Висвітлено індивідуально-авторську своєрідність рецензій, творчих портретів, статей-маніфестів та інших жанрів, досліджено процеси гібридизації та механізми естетизації критики. Зазначено, що оновлення традиційної структури критичного тексту в роботі пов'язано із поширенням сфери впливу автокомунікації. Розглянуто комунікативні стратегії критика-письменника як результат впровадження його естетичних теорій та визначено основну модель імпліцитного читача. Доведено, що критичні тексти, створені в так званий "аргонавтичний" період, становлять систему. Зазначено, що принципи інтерпретації й оцінки, які застосовує критик, визначаються індивідуальним міфом про шлях, що розташований на метарівні по відношенню до окремих критичних творів і походить від центрального естетико-антропологічного проекту.