Біологічна дія хітозану (ХТЗ) суттєво залежить від молекулярної маси і ступеня деацетилювання цього біополімеру. Ці дані наводяться для комерційних зразків ХТЗ, однак зазвичай визначення молекулярної маси ХТЗ здійснюється віскозиметрично і показник відповідає середній молекулярній масі препарату. Це не надає уявлення про дійсний розподіл молекул за молекулярною масою, який може знаходитись у широкому діапазоні від 1000 до 50 кДа. Особливості дослідження препаратів ХТЗ за допомогою гель-проникної хроматографії зумовлені високою адгезивністю ХТЗ і його адсорбцією на хроматографічних матеріалах, тому доброю альтернативою є метод електрофорезу. A. Audi та A. Asselin (1992) встановили, що для електрофоретичного аналізу ХТЗ придатним є поліакриламідний гель (ПАГ) і кислі буферні системи. Молекули ХТЗ з масою більше 300 кДа в гелі не мігрували, а фракції, які проникали в гель, мігрували суцільною смугою без ділення на окремі зони. Задовільне розподілення спостерігали лише для олігосахаридів ХТЗ після ензиматичного розщеплення. Досліджено електрофоретичні властивості ХТЗ у гелі агарози (ГА) і ПАГ в різних буферних системах з метою з'ясування можливості застосування методу електрофорезу для виявлення розподілу молекул ХТЗ і його похідних за молекулярною масою. Методика проведення електрофорезу ХТЗ в пластинах ГА і ПАГ та проявлення електрофореграм не відрізнялась від такої для білків. В лунку вносили 10 - 20 мкг ХТЗ, розчиненого в амоній-ацетатному буфері, pH 5,0. У разі електрофорезу у 0,8 % ГА (25 мМ амоній ацетатний буфер, pH 6,3) в гель проникали молекули ХТЗ з молекулярною масою 500 кДа і менше, які мігрували як однорідна смуга за ведучим краєм треку без видимих максимумів, що свідчить про сорбцію ХТЗ на агарозі по мірі його міграції. Застосування буферу з 8 М сечовиною лише частково зменшувало сорбцію. Довжина треку міграції була обернено пропорційною до середньої молекулярної маси ХТЗ, однак розділення на окремі зони не спостерігали. Значно кращі результати одержали за електрофорезу у 5 % ПАГ у буферній системі Райсфельда (beta-аланін-оцтова кислота, pH 4,5). У гель проникали молекули ХТЗ з масою 300 кДа - менше, а електрофореграма мала вигляд смуги із 2 - 3 максимумами. Для більш чіткого фракціонування за молекулярною масою використано ступеневий градієнт пористості ПАГ, який містив від 3 до 5 шарів акриламіду зростаючої концентрації. Оптимальний результат одержано на градієнті із 4 шарів із концентрацією акриламіду 5, 10, 15 і 20 %. На електрофореграмі спостерігали до 5 максимумів, із яких найменш рухливі відповідали молекулярній масі приблизно 300 кДа, а наймобільніші - 10 кДа і менше, які рухались швидше, ніж цитохром с (12 кДа). Найбільш виражений максимум відповідав середній молекулярній масі препарату. Денситометричний профіль електрофореграми відрізнявся у різних препаратах ХТЗ, що надає змогу застосовувати його для ідентифікації зразків цього полісахариду.

Досліджено вплив низькоінтенсивної світлотерапії (НІСТ) на показники глікемії та фізико-хімічні властивості еритроцитів периферичної крові щурів за умов цукрового діабету (ЦД), індукованого стрептозотоцином (60 мг/кг). Тварин піддавали дії світла з довжиною хвилі 630 нм, потужністю 150 мВт за допомогою установки, яка є аналогом фототерапевтичних апаратів серії "Барва" (тривалість опромінення 5 хв впродовж 10 днів). Встановлено, що у щурів з ЦД за опромінення знижувалася концентрація глюкози у цільній крові та глікозильованого гемоглобіну в еритроцитах на 37,02 та 15,7 % відповідно. Опромінення здорових тварин викликало зростання концентрації гемоглобіну на 26,68 % та вмісту ретикулоцитів на 41,8 % порівняно з контролем, а у тварин з ЦД - підвищення кількості еритроцитів на 20,13 %, концентрації гемоглобіну на 20,27 %, зниження кількості ретикулоцитів на 45,53 % порівняно зі значеннями у неопромінених тварин. Встановлено нормалізуючий ефект НІСТ на показники гемолізу еритроцитів у щурів з ЦД. У здорових тварин за дії опромінення підвищувався вміст ТБК-позитивних продуктів у плазмі крові та гемолізатах еритроцитів в 1,8 раза, а у щурів з ЦД він знижувався у плазмі крові та в гемолізатах еритроцитів (в 1,2 та 1,3 раза відповідно) порівняно зі значеннями у неопромінених тварин.