Вивчено комунікативно-прагматичні характеристики категорії адресованості в офіційному та неофіційному дискурсах на матеріалі малих текстів, зокрема, вступної статті законодавчого дискурсу, вступу науково-технічної статті (офіційний дискурс), дискурсу анекдоту (неофіційний дискурс). Розкрито зміст поняття моделі адресата, описано її типологічні властивості. Розглянуто науково-технічну статтю як міжсуб'єктну інтеракцію.

Изучены коммуникативно-прагматические характеристики категории адресности в официальном и неофициальном дискурсах на материале небольших текстов, в частности, вступительной статьи законодательного дискурса вступления научно-технической статьи (официальный дискурс), дискурса анекдота (неофициальный дискурс). Раскрыто содержание понятия модели адресата, описаны ее типологические свойства. Рассмотрена научно-техническая статья как межсубъектная интеракция.

Подано основні теоретичні положення, пов'язані з проблемами перекладу з англійської мови на українську та з української на англійську. Наведено тексти для перекладу й аналізу з врахуванням лексичних трансформацій, а також вправи для закріплення теоретичного матеріалу. Розглянуто особливості перекладу слів-реалій, фразеологічних одиниць, термінів, абревіатур, географічних назв, назв журналів, установ, організацій, підприємств.

Поданы основные теоретические положения, связанные с проблемами перевода с английского языка на украинский и с украинского на английский. Приведены тексты для перевода и анализа с учетом лексических трансформаций, а также упражнения для закрепления теоретического материала. Рассмотрены особенности перевода слов-реалий, терминов, аббревиатур, географических названий, названий журналов, учреждений, организаций, предприятий.

Вивчено комунікативно-прагматичні характеристики категорії адресованості в офіційному та неофіційному дискурсах на матеріалі малих текстів, а саме: вступної статті законодавчого дискурсу та вступу науково-технічної статті (офіційний дискурс), а також анекдоту (неофіційний дискурс). Розкрито суть поняття "модель адресата" та її топологічні властивості, побудовано модель адресата офіційного і неофіційного дискурсів та власні моделі міжсуб'єктної інтеракції у межах офіційного та неофіційного дискурсів. Зазначено, що адресованість офіційного дискурсу субординованому інтелектуально-логічному адресатові-професіоналу/автоадресату, що є дорослою людиною, зумовлює добір адресантом продукційних і стилістичних стратегій, що реалізуються у домінуванні еспліцитно вираженої інформації, раціональної оцінки, побудові дискурсу за жорсткою композиційною моделлю. Адресованість неофіційного дискурсу "рівному" "загальнопрофесійному" емоційно-інтуїтивному/інтелектуально-логічному адресатові, що диференціюється за віком, іноді за статтю та національністю, визначає добір адресантом продукційних та стилістичних стратегій, що реалізуються у домінуванні імпліцитно вираженої інформації, емоційної оцінки, у побудові дискурсу за узуальною моделлю.

Розглянуто один із ключових документів комунікаційної політики ЄС - План Д для діалогу, демократії та дебатів, який закликав держави-члени до організації широких публічних дебатів про майбутнє ЄС. Документ запропонував новий підхід до комунікації: краще слухати, краще пояснювати та рухатися до місцевого рівня. План Д поєднав віртуальну комунікацію й комунікацію віч-на-віч, дорадчі консультації та опитування громадської думки, консультації на рівні країни, транскордонні та пан'європейські консультації.

Висвітлено теоретико-методологічні проблеми функціонування зв'язків із громадськістю. Розглянуто паблік рилейшнз як сферу практично-прикладної діяльності. Наведено вербальні та невербальні засоби впливу на громадськість. Досліджено засоби масової інформації як важливий інструмент паблік рилейшнз. Розкрито роль паблік рилейшнз у формування іміджу організації. Увагу приділено проблемі зв'язків з громадськістю за кризових умов.

Розглянуто тлумачення понять "комунікація" та "інформація", які використовуються в офіційних документах ЄС. Зокрема, Європейська комісія формулює комунікацію як установлення стосунків й ініціацію діалогу з громадянами Європи, дослуховування та зв'язок із ними. Акцентовано увагу на сутності понять "інформаційна політика" й "комунікаційна політика". Доведено обгрунтованість терміна "комунікаційна політика" замість "комунікативна політика".

Розглянуто роль мовної політики в побудові ефективної публічної сфери Європейського Союзу, яка сприятиме реалізації принципів комунікаційної політики ЄС та забезпечить підзвітне керівництво й участь громадян у прийнятті важливих політичних рішень. Документи ЄС, що стосуються вироблення комунікаційної політики та створення публічного форуму для залучення громадян, наголошують на потребі використання мов, яким громадяни надають перевагу.

Сформовано концепцію транскордонного співробітництва як елемент державної політики. Розкрито теоретичні підходи до вивчення інформаційного чинника такого співробітництва. Приділено увагу європейському праву та інститутам, що регулюють транскордонне співробітництво. Вивчено теоретико-методологічні засади дослідження зазначеного співробітництва України та країн СНД.

Розглянуто сутнісні характеристики та тенденції європейського інформаційного простору. Проаналізовано комунікаційну політику ЄС у 2005 - 2011 рр. З'ясовано місце інформаційної демократії у сучасній системі демократії. Охарактеризовано демократичний транзит як джерело інформаційної демократії. Вивчено соціальні медіа в PR-комунікації європейських інституцій. Приділено увагу електронному урядуванню як пріоритетному напряму комунікаційної політики. Визначено проблеми та перспективи побудови інформаційного суспільства в Україні в контексті європейського досвіду.

Розглянуто методичні рекомендації для органів влади, місцевого самоврядування, інститутів та осіб, що задіяні в питаннях налагодження ефективного транскордонного співробітництва (ТКС) України та сусідніх держав. Сформовано цілісну концепцію ТКС як елемента державної політики, що сьогодні займає достатньо важливе місце як у системі пріоритетів соціально-економічного розвитку, так і в напрямі європейської інтеграції України. Розглянуто рекламні та PR-комунікації в транскордонній співпраці. Наведено методичні рекомендації органам влади з оптимізації моделі ефективного управління, інформаційного забезпечення та використання транзитної інфраструктури з постачання енергоносіїв.

Розглянуто генезу розвитку комунікаційної політики Європейського Союзу, принципи та завдання якої імплементуються в національних комунікаційних політиках країн-членів відповідно до потреб місцевого рівня. Проаналізовано комунікаційні виклики України в контексті європейської інтеграції, запропоновано поради у сфері комунікаційної політики держави.

Досліджено комунікаційну політику ЄС та його країн-членів у контексті європейської інтеграції. Надано наукове трактування терміна "комунікаційна політика Європейського Союзу". Визначено витоки та розкрито особливості зародження концепції комунікаційної політики ЄС, яка грунтується на таких стратегічних принципах, як слухання, комунікація, зв'язок із громадянами на локальному рівні. Розроблено алгоритм формування та реалізації комунікаційної політики ЄС, а саме: комунікаційна стратегія, комунікаційний план, імплементація та інституалізація комунікаційного плану, контроль та моніторинг. Установлено особливості комунікаційних політик держав-кандидатів на всіх етапах розширення ЄС. Визначено ефективні форми комунікативної взаємодії органів державної влади та місцевого самоврядування на національному рівні країн-членів ЄС. Запропоновано покращети комунікаційну політику України, зважаючи на сучасні комунікаційні виклики нашої держави на її євроінтеграційному шляху.

Зазначено, що інформація стала фундаментальною основою демократії, оскільки інформування більшості покладено в основу механізму суспільного контролю меншістю над державою. Через інформацію здійснювався постійний зворотний зв’язок влади й суспільства. Водночас інформація може становити загрозу національним інтересам держави, що можемо спостерігати протягом останніх років, коли Україна перебуває в стані гібридної (військово-інформаційної) війни. Проведено комплексне дослідження проблеми національної інформаційної безпеки; інформаційних війн як нового виміру геополітичної ривалізації. Розглянуто структуру та функції, тенденції й проблеми національної інформаційної безпеки в ракурсі інформаційних війн як нового виміру геополітичного суперництва. Інформаційну (або гібридну) війну в сучасному вигляді розуміють як дії, які виконують шляхом поєднання мілітарних, квазімілітарних, дипломатичних, інформаційних, економічних та інших засобів із метою досягнення стратегічних політичних цілей.

Проаналізовано ініціативи ЄС, які надають змогу запобігати та протидіяти радикалізації, зменшити вплив деструктивного контенту, посилити обізнаність громадян і можливості відрізняти об'єктивну інформацію від фейків і дезінформації. Наголошено, що боротьба ЄС із радикалізацією, екстремізмом і тероризмом базується на чотирьох "стовпах": запобігти, захистити, переслідувати, дати відповідь. Кожна країна-член розробляє власну превентивну політику, але Комісія надає певні регулятивні рамки для обміну досвідом і позитивними практиками, тому увагу приділено дослідженню діяльності Мережі посилення обізнаності з радикалізації (RAN), яка є інструментом політики ЄС, бо має на меті розробку програм із дерадикалізації т реабілітації, допомоги вчителям і молоді у боротьбі з причинами радикалізації. Зроблено висновок про те, що лише спільними зусиллями інституцій ЄС, країн-членів, країн-партнерів, медіа та ехнологічних організацій можна ефективно протидіяти пропаганді екстремізму й тероризму.

Досліджено стратегічні комунікації Європейського Союзу, які є інструментом боротьби з деструктивними інформаційними впливами. Зокрема, проаналізовано інформаційний та безпековий виміри стратегічних комунікацій. Надано передові та критичні знання щодо процесу розробки та впровадження стратегічних комунікацій ЄС, щоб створити і сприяти позитивному сприйняттю Союзу, його зовнішньої політики та політики безпеки, спростувати дестабілізувальні повідомлення і протидіяти зовнішнім деструктивним впливам.