Висвітлено теоретичні та методичні аспекти формування зовнішньоекономічної діяльності на ринку зерна. Проаналізовано роль трейдерів на ринку зерна, механізми державного регулювання та напрями удосконалення зовнішньоекономічної діяльності на даному ринку.

Освещены теоретические и методические аспекты формирования внешнеэкономической деятельности на рынке зерна. Проанализированы роль трейдеров на рынке зерна, механизмы государственного регулирования и направления усовершенствования внешнеэкономической деятельности на данном рынке.

З урахуванням світового досвіду узагальнено й обгрунтовано теоретичні та методичні аспекти формування зовнішньоекономічної діяльності на ринку зерна. Здійснено аналіз сучасного стану та тенденцій цієї діяльності, а також виявлено особливості її розвитку. Оцінено діяльність суб'єктів ринку зерна. Висвітлено роль тендерів і місце держави на даному ринку, їх вплив на ефективність виробництва зерна. Запропоновано механізми державного регулювання й організаційно-економічні заходи щодо удосконалення дослідженої діяльності. Розроблено й обгрунтовано схему виходу безпосередніх товаровиробників на зовнішній ринок зерна, що забезпечуватиме підвищення ефективності їх діяльності.

Висвітлено теоретико-методологічні засади дослідження кон'юнктури світового ринку сільськогосподарської продукції. Розкрито особливості її прогнозування. Охарактеризовано сучасний стан кон'юнктури світового ринку зерна, молока, м'яса, соняшника, цукру, біопалива. Визначено роль та місце України в системі світового сільського господарства.

Розкрито сутність і характерні особливості особистих селянських і фермерських господарств як основних малих форм господарювання на селі. Надано класифікацію господарств населення та приватних виробничих підприємств аграрної сфери. З'ясовано передумови створення сучасних малих форм господарювання в сільському господарстві України. Показано соціально-культурну роль і політичне значення розвитку вітчизняних особистих селянських і фермерських господарств. Розкрито стан і тенденції їх розвитку та роль у забезпеченні продовольчої безпеки держави за умов глобалізації. Проаналізовано перспективи розвитку таких господарств.

Обгрунтовано теоретичні та методологічні засади, надано практичні рекомендації щодо формування й забезпечення конкурентоспроможного розвитку аграрного сектору національної економіки за умов євроінтеграції та глобалізації. Визначено механізми конкурентоспроможного розвитку та регулювання аграрного сектору, моделі, показники та критерії оцінювання конкурентоспроможності й продовольчої безпеки. Здійснено аналіз, оцінювання та діагностику сучасного стану та перспектив національного виробництва сільськогосподарської продукції в глобалізованому світі. Розглянуто засоби удосконалення механізмів і стратегій управління зазначеним розвитком аграрного сектору, концептуальні засади його державного регулювання, зокрема шляхом розробки іміджевого національного бренду "Аграрна Україна", інституційної підтримки та моделювання підвищення конкурентоспроможності.

Розглянуто вплив процесів глобалізації на розвиток національних економік, теоретичні та методологічні засади забезпечення конкурентоспроможності вітчизняного аграрного сектору та формування парадигми його конкурентоспроможного розвитку за умов глобалізації. Подано оцінку та здійснено діагностику чинників конкурентоспроможності вітчизняної аграрної продукції на національному та світовому ринках, розглянуто національну продовольчу безпеку як основний чинник зміцнення позицій України на світовому аграрному ринку. Обгрунтовано використання фіскальних інструментів й реалізацію пріоритетних інноваційно-інвестиційних напрямів конкурентоспроможного розвитку аграрного сектору, запропоновано заходи щодо удосконалення механізмів забезпечення продовольчої безпеки. Удосконалено інституційні засади підтримки аграрного секгору, зовнішньоторговельні напрями його розвитку, реалізацію національних іміджевих брендів та моделей конкурентоспроможності. В основу моделі конкурентоспроможного розвитку покладено принцип багатофункціональності сільського господарства, органічного поєднання різних за формами організації й розмірами виробників сільськогосподарської продукції та їх функціонування на засадах кластеризації і сталості. Використання моделі відбуватиметься шляхом застосування інноваційно-інвестиційної, інтеграційної, зовнішньоекономічної, продовольчої, екологічної, маркетингової, іміджевої стратегій управління.

Управління водними ресурсами є частиною публічного управління країною. Управління водними ресурсами пройшло шлях значних перетворень і реформування від адміністративно-територіального принципу керівництва до басейнового, де другий доводить свою ефективність і правильність застосування. Перехід до басейнового принципу управління водними ресурсами був зумовлений підписанням Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Застосування басейнового принципу управління водними ресурсами на регіональному рівні, особливо якщо він реалізований на еколого-економічних засадах, призведе до забезпечення регіону водою високої якості та в достатніх обсягах. Якщо активно реалізовувати положення цього принципу по регіонах, то у них з'явиться можливість стабілізувати, а згодом покращити екологічний стан водних об'єктів та зменшити їх забруднення, що сприятиме відновленню природно-екологічного стану водної екосистеми, який є основою для постачання питної води населенню. Розкрито суть басейнового принципу управління водними ресурсами. Розкрито специфіку впровадження цього принципу на прикладі суббасейну нижнього Дніпра. Виділено проблемні питання щодо застосування басейнового принципу управління водними ресурсами, наведено шляхи їх розв'язання. Охарактеризовано стан водогосподарського комплексу Херсонської області та напрями його покращання. Розкрито суть методів економічного регулювання водокористування суббасейну нижнього Дніпра.

Вивчено стан формування природно-заповідного фонду Херсонської області, проаналізовано його структуру та склад за основними категоріями охоронних об'єктів. Визначено, що регіон потребує розширення переліку об'єктів для заповідання, тому що необхідним стає зберегти біологічне та ландшафтне розмаїття краю з метою сталого та збалансованого розвитку території та створення належних соціально-економічних умов для життя людей. Проаналізовано об'єкти, які вже пройшли процес заповідання і ввійшли до мережі природно-заповідного фонду Херсонської області, а також ті, які перебувають на етапі входження. Охарактеризовано соціально-економічне значення для регіону створення національного парку "Кам'янська Січ" та регіонального ландшафтного парку "Гілея". Наведено план щодо того, які території будуть проходити процес переведення до об'єктів природно-заповідного фонду регіону, а які будуть розширюватися за рахунок включення до їх складу земель державних лісомисливських господарств. Визначено основні труднощі, з якими стикаються у процесі роботи під час формування мережі заповідних територій Херсонської області.

Предмет дослідження - висвітлення суспільно-економічної значимості соціальної компоненти підготовки студентів та діяльності викладачів як конкурентоспроможних учасників ринку праці, навчально-освітнього простору, висококваліфікованого та патріотичного потенціалу української нації. Мета роботи - виявлення нових можливостей для посилення соціальних складників підготовки й підвищення конкурентоспроможності майбутніх фахівців в аграрних університетах та їх реалізації засобами управління й адміністрування. Методологічна основа статті - історичний, монографічний, діалектичний, системно-структурного аналізу і синтезу, статистико-економічні методи. Визначено, що соціальні складові можуть і мають бути посилені у процесі фахової підготовки студентів (відповідальність за свої дії відносно майбутніх підлеглих, колег, партнерів, споживачів, бізнесу та екології довкілля; патріотизм; вихована та інтелігентна поведінка, емпатія до оточуючих; любов до природи як чинник конкурентоспроможної аграрної діяльності та ін.); виробничих та навчально-виробничих практик (дорадча, фахова й цифрова та ін. допомога сільським територіальним громадам, окремим людям, підприємствам); у розвитку студентського самоврядування; культурно-масової та суспільно-корисної роботи в університеті (участь у культурно-мистецьких та суспільних заходах різних рівнів організації й управління - гуртках, конкурсах, тренінгах, днях поля, круглих столах, олімпіадах, презентаціях тощо); в організації студентського дозвілля, харчування і спорту; у забезпеченні особистісного росту кожного викладача і студента; у вигляді волонтерської діяльності викладачів та студентів; у процесі взаємодії університету з органами місцевої та державної влади тощо. У сукупності, ці напрями можна охарактеризувати як соціальну відповідальність університетів та її управління й адміністрування. Висновки: отже, соціальні складники підготовки студентів аграрних університетів як майбутніх конкурентоспроможних фахівців на ринку праці має величезне значення. Нами визначено чітку періодизацію соціальної роботи у часі (до війни (з виокремленням часів пандемії), під час війни, після неї); за локаціями ведення (внутрішньоуніверситетські, зовнішнього середовища, комбіновані заходи); суб'єктами впливу, функціями, місією - серед студентів, для студентів, силами студентів; термінами здійснення - постійні, періодичні, разові заходи; відносно освітньо-навчального процесу та методів здійснення - як частина навчальних програм, спеціальні у додатковий час, комбіновані та ін. В сучасних умовах, поряд з традиційними та усталеними соціальними заходами стратегічні пріоритети мають: адміністрування та забезпечення здорового харчування й фізичної культури та спорту для студентів; підтримки сільських громад студентами у т.ч. під час навчально-виробничих та комплексних виробничих і переддипломних практик. Також це розвиток на засадах соціальної відповідальності викладачів і студентів волонтерської діяльності.