Здійснено соціально-філософське дослідження аквакультури. Розглянуто науково-методологічні засади вивчення феномену аквакультури як рушійної сили соціальної активності особистості за умов екологічної кризи. Виявлено та проаналізовано категорії, що відображають зміст аквакультури. З'ясовано її суть і проаналізовано підходи до осмислення у суспільствознавчій думці. Запропоновано визначення аквакультури як цілепокладаючу діяльність людини стосовно пізнання, перетворення, впорядкування, охорони, раціонального та комплексного використання такої складової природного середовища, як вода та водний ресурс, спрямовану на відтворення, оновлення, організацію та трансформацію соціального буття відповідно до потреб, намірів, ціннісних орієнтацій суб'єктів.