Досліджено, що переважну долю у виробництві займає смола низького ступеня піролізованості. Вивчено можливі напрями модифікації властивостей в'яжучих пеків з метою нарощення вмісту високомолекулярних фракцій групового складу. Розроблено технологію термообробки пеку в присутності сульфату амонію для модернізації діючих установок з виробництва електродних пеків. Визначено технологію виробництва модифікуючої домішки на базі сульфованої антраценової фракції. Встановлено дослідницьку методику з визначення об'ємної частки мезофази в електродних пеках. Розглянуто технологію модифікації електродного пеку на базі низькопіролізованої кам'яновугільної смоли.

Здійснено культур-філософський аналіз феномену ідеалу у концепціях основних представників класичної філософії. Як показав проведений культур-філософський аналіз творів провідних філософів класичної доби, у філософській думці мислителів переважала ідея формування ідеалу як проекту, образу, недосяжного у реальному житті. Очевидно, що ідеали, відображені в творах філософів Античності, Середньовіччя та Відродження, містили ті моральні, етичні естетичні та соціальні прагнення, які відповідали конкретно історичним умовам, у яких перебувало людство. Завжди в силі залишався той факт, що ідеал виступав як усвідомлення людських потреб та прагнень. Беручи до уваги різні точки зору, висловлені в різні часи та епохи, можна констатувати, що об'єктивність ідеалу полягала в тому, що він виникає як об'єктивна необхідність, яка відображає об'єктивні потреби в удосконаленні певного суспільства, держави, особистості. У філософіїї Античності та Середньовіччя суб'єктивність ідеалу виявлялась у тому, що він формувався у свідомості суб'єкта, який перебуває під впливом різноманітних чинників. У класичній філософії ідеалом поставала гармонія світобудови, людини і світу, людських відносин у суспільстві. Гармонізація основних типів взаємозв'язків у природі та суспільстві була джерелом головних цінностей класичної культури, що суттєво спиралася на античні зразки. Зокрема, у вченні Г. Гегеля ідеал набуває значення над особистісної категорії. Суб'єктом пізнання у нього виступає людська історія у вигляді історичних форм культури. Саме із цього часу починають розуміти соціальний ідеал як такий, що визначає досконалий стан соціальних об'єктів та відображає найбільш значимі цінності даної культури, що є критерієм оцінки реальності і орієнтиром діяльності. Отже, ідеал у контексті класичної філософії еволюціонував від суб'єктивно-особистісного до набуття суспільних форм.

Досліджено співвідношення змісту та форми в соціальному проектуванні постмодерної культури. Виявлено перехід соціального проектування як технології творення буття зміщення у віртуальний простір. Отже, соціальний проект як феномен культури Постмодерну зазнав суттєвих змін відповідно до основних тенденцій та парадигм епохи. Постсучасний соціальний проект, на противагу проекту Модерну, - це конструкт, створений на замовлення, справжня мета якого є прихованою, а результатом може бути або модернізація, або підтримання, або заміна в середовищі або матеріальних та духовних цінностей. Реалізація соціальних проектів, які відповідають ще культурним традиціям Модерну, також присутні у постсучасності. Як співіснують глобальне та традиційне суспільство, взаємовпливаючи та взаємодоповнюючи одне одного, так і соціальні проекти як явища культури Постмодерну переплітаються з традиційними проектами у складну ризомну дійсність.

Проведено дослідно-промислове коксування нетрадиційних вугільних шихт із максимальним вмістом слабкоспікливих компонентів і спікливого донецького вугілля відновленого типу. Показано, що вугільні суміші, що містять до 50 % слабкоспікливого вугілля марки "Г" і до 70 % сірчистого вугілля марки "Ж", надає можливість одержати кокси, які за показниками якості задовольняють вимогам до металургійного коксу для внутрішнього ринку та для коксу спецпризначення. Домішка кам'яновугільного пеку в запропоновані вугільні суміші надає можливість поліпшити характеристики міцності коксу.

Досліджено соціальний проект відповідно до парадигми епохи Постмодерну. Уточнено зміст термінів "соціальний ідеал", "соціальна утопія", "соціальний проект", "соціальний прогноз". Здійснено філософсько-історичну реконструкцію становлення соціального проекту. Встановлено, що соціальне проектування виявляється у філософському спадку як образ або ідеал бажаного стану суспільства, відповідно до конкретно-історичних умов, і з певною критичною реакцією на існуючий стан розвитку соціально-економічних умов, які виступають теоретичним базисом для оновлення соціального устрою та необхідною передумовою самоконструювання суспільства. Показано, що еволюція соціального проектування відбувається відповідно до соціокультурної матриці певної історичної епохи. В XX ст. соціальне проектування розглядалося як науково обгрунтований діяльністній підхід, що базується на результатах соціального прогнозування та здійснюється у межах обраних стратегій розвитку. Відповідно до парадигми епохи Постмодерну, соціальний проект набуває масового характеру, атомізується та стає практикою буття людини у суспільстві.

Здійснено філософську рецепцію соціальної утопії як сценарію майбутнього у епоху Модерну. Показано, що соціальні утопії стали важливою складовою процесу соціально-економічного, політичного і культурного розвитку суспільства та основою соціального прогресу на певному етапі розвитку людства.

Окреслено філософські домінанти доби Модерну в ретроспективі філософської думки Західної цивілізації.

Здійснено культур-філософський аналіз соціального проектування у контексті культурно-цивілізаційного процесу розгортання інформаційної доби.

Висвітлено теоретико-методологічні засади аналізу дослідження державної політики, дослідження середовища та процедур державної політики. Розглянуто доказову політику як новий тренд у дослідженні державних політик, європейські практики дослідження державних політик. Проаналізовано стратегію та механізми державної політики реформ в Україні. Зазначено, що у порівнянні з аналізом політики, який спрямований на планування реальної політики, дослідження політики описує та пояснює, що влада може або не може робити.

Здійснено спробу відобразити роль традиційних культурних цінностей у контексті цінностей інформаційного суспільства, що формуються у ході суспільного розвитку інформаційної доби. Окрема увага приділяється осмисленню морального стану сучасного суспільства, аналізу ціннісних установок традиційного та інформаційного суспільств, виявленню впливу керованого інформаційного поля на трансформацію моральних аксіологічних засад. Відзначається, що збільшення впливу інформаційного простору на свідомість корелює зі зростанням конфліктних ситуацій в світі.

Проаналізовано реалізацію концепції сталого розвитку на сучасному етапі розвитку соціуму. Здійснено рецепцію її змісту з точки зору ресурсу суспільного розвитку людства. Представлено концепцію сталого розвитку як невід'ємну умову суспільного поступу. Визначено, що вона зорієнтована на баланс технологічного й економічного розвитку та захист і збереження довкілля. Обгрунтовано тезу про те, що за умов антагонізмів, які продукуються неоліберальним порядком денним, концепція сталого розвитку не може повною мірою забезпечити збалансований поступ суспільства. Зазначено про доцільність розширення концепції сталого розвитку на засадах врахування викликів антропологічної кризи.

Окреслено напрямки трансформації екологічної свідомості в процесі формування екологічного імперативу. Наголошено на недостатньому впливі інституційних змін щодо регулювання природокористування для забезпечення подолання екологічних проблем. Зазначається, що основним інструментом для подолання негативних тенденцій в екологічній сфері є трансформація свідомості суспільства у бік її екологізації, спрямованої на досягнення оптимальної взаємодії суспільства і природи, на гармонізацію матеріального і духовного життя як реального втілення екологічного імперативу. Обгрунтовано положення, що формування екологічного імперативу повинно грунтуватися на зміщенні акцентів етичних засад - від антропоцентризму до екоцентризму, для відновлення рівноваги між людиною та біосферою.

Обгрунтовано потребу у корекції цілей сталого розвитку, затверджених у 2015 році, у зв'язку із втратою проектом глобалізації свого інтегративного значення, і набуття іншого - протилежного. Акцентовано увагу на кардинальній зміні вектору цивілізаційного розвитку людства, спричиненого поширенням COVID-19. За відносно малий проміжок часу інтегративна політика відкритості глобалізації набула зворотного характеру: локальності, закритості кордонів та зовнішнього дистанціювання. Передумови такої кардинальної зміни існували завжди - це і виклики тероризму, і нерівномірний розподіл природних ресурсів та капіталу між країнами, і тривала спроба ігнорування проблем соціального захисту населення у глобальних масштабах. Глобальна біологічна загроза змушує надати соціально-філософську оцінку як цілям сталого розвитку, так і шляхам їхнього досягнення в новій соціальній реальності.

Здійснено філософську рецепцію проявів соціальності у сучасному суспільстві. Аналіз демонструє, що сучасне суспільство формується з кількох складових: соціально активних "племен", що утворюють стан "неосередньовіччя" у реальному житті та мережі віртуальних спільнот, які ризомно поєднуються між собою і разом складають динамічне і достатньо монолітне кібер-соціальне суспільство. Поза ним лишається пласт штучно відсторонених "офлайн-осіб", які не мають легітимно визначеної функції у новій соціокультурній реальності. Такий стан визначає непередбачувані раніше характеристики, які не відповідають класичному осмисленню суспільства інформаційної доби, і спонукає до подальшого дослідження нового стану соціуму, економіки, політики й цивілізації загалом.

Осмислено місце людини у системі "людина - суспільство - природа" в аксіологічному просторі постсучасності, обтяженому економічними, соціальними та політичними кризами глобалізованого світу, що обумовлюють різноманітні екологічні загрози. Суперечності всередині досліджуваної системи виявляються в хибній ціннісній орієнтації людини, спрямованій виключно на задоволення власних потреб. Здійснена спроба переосмислення біологічної ролі людства як частини природи та оновлення на цих засадах світоглядно-аксіологічних установок відповідно до викликів сучасності.

Здійснено філософське осмислення сучасної ролі суспільства у тріаді "людина - суспільство - природа". Проаналізовано особливості трансформації функціональної спроможності суспільства в умовах постмодерної ситуації. Акцентується на поглибленні атомізації індивідів та масовізації суспільства у глобальних масштабах, що демонструє ознаки виникнення нового віртуального тоталітаризму. Останнє виступає як причина втрати потенції суспільства як організаційної системоутворюючої сили, що продукує аксіологічні засади соціокультурного розвитку людства. Показано, що переважаючі в постсучасності інструментальні методи є не ефективними при саморегулюванні складних динамічних біосоціальних систем. Обгрунтовано завдання філософії в подоланні виявленої внутрішньої кризи елементів у дихотомії "природа-суспільство" та розв'язанні глобальних екологічних викликів.

Проаналізовано цивілізаційний вимір концепції сталого розвитку як механізму впровадження засад неоліберального порядку денного. Висловлюється сумнів щодо її відповідності філософській категорії "розвиток". Здійснено рецепцію цивілізаційного підходу в глобалізованому світі. Вказано на ігнорування дисбалансу технологічного й економічного розвитку країн у глобалізованому вимірі, що порушує діалектичний закон взаємопереходу кількісних і якісних змін. Обгрунтовується теза про те, що концепція сталого розвитку постає як догматичний інструмент керування глобалізованим однополярним світом, а тому не може повною мірою описати суспільний розвиток.

Здійснено соціально-філософський аналіз можливості застосування підходу соціального проєктування для реалізації стратегії протидії глобальним викликам людства в постмодерному суспільстві ХХI сторіччя. Вказано на ігнорування дисбалансу гуманітарного та технократичного в структурі сучасного суспільства, що порушує баланс і логіку процесів керування соціальним розвитком. Обгрунтовано тезу про те, що соціальне проєктування як результат розвитку технократичної модерної культури стає неможливим в умовах керованого хаосу постмодерної культури.

Подано зразки використання інституціональних теорій і практик для забезпечення ефективної діяльності публічної влади. Розкрито вплив публічної влади на суспільний розвиток. Запропонований матеріал сприятиме системному засвоєнню норм, правил, порядку застосування технологій інституціональних практик у публічному управлінні як інструментальних рушіїв і таких, що стимулюють інституціональний розвиток.