Встановлено, що соціальне партнерство може розглядатися як правовий інститут, що є сукупністю норм права, які регулюють групу взаємопов'язаних відносин між працівниками, роботодавцями та державою; суспільні відносини між працівниками, роботодавцями та державою, де кожен з учасників виступає носієм суб'єктивних прав та обов'язків; правовий механізм регламентування соціально-трудових відносин. Визначено, що колективна угода - це акт, який містить загальні принципи регламентування соціально-трудових відносин і пов'язаних з ними економічних відносин та який укладається між повноважними представниками працівників і роботодавців на державному, регіональному та галузевому рівнях у межах їх компетенції. За юридичною природою угода є нормативним договором. Критерієм класифікації даних правочинів є впорядковувані ними відносини, згідно з якими виокремлюють угоди: генеральну, регіональну, галузеву. Розроблено рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства України у сфері регулювання соціально-партнерських відносин.

Розглянуто колективні договори й угоди як регулятори соціально-трудових відносин і форма участі працівників в управлінні підприємствами, а також засіб досягнення соціального миру між працівниками та роботодавцями. Наведено загально-теоретичну характеристику соціального партнерства в Україні. Увагу приділено відповідальності сторін соціально-партнерських відносин. Розкрито поняття та правову природу генеральної угоди, а також особливості її структури та змісту. Розглянуто основні функції галузевих угод, визначено специфіку їх змісту. Висвітлено значення регіональних угод у регулюванні відносин у сфері праці.