Вперше експериментально досліджено структуру процесу ідентифікації як чотирьохкомпонентну, що включає інформаційну, мотиваційну, операційну й емоційну складові та їх підсистеми. Визначено критерії діагностування характеру перебігу процесів ідентифікації та відособлення у підлітковому та ранньому юнацькому віці, зокрема такі, як наявність або відсутність об'єкта ідентифікації, мотивація до ідентифікування, потреба у спілкуванні як засіб пізнання інших людей, емоційна сприйнятливість до ідентифікації, сприймання об'єкта ідентифікації, порівняння його суб'єктом з власною особистістю, ставлення до усамітнення як можливості проаналізувати власне буття та реалізувати своє "Я". Виявлено особливості гармонійного та дисгармонійного перебігу досліджуваних процесів. Обгрунтовано й апробовано програму психокорекції та профілактики відчуження у підлітковому та ранньому юнацькому віці як прояву дисгармонійного перебігу процесів ідентифікації та відособлення. Доповнено й узагальнено сучасні психологічні уявлення про явища ідентифікації та відособлення. Розглянуто онтогенетичний аспект досліджуваної проблеми, проаналізовано науково-теоретичні підходи щодо багатокомпонентності ідентифікації та багаторівневості відособлення. Конкретизовано рівні відособлення, зокрема рівень відособлення особистості в групі та форми його прояву - усамітнення та відчуження.

Презентовано теоретико-експериментальне дослідження розвитку соціальної справедливості у педагогічній взаємодії. Проаналізовано наукові підходи вивчення змісту та сутності соціальної справедливості у психології, висвітлено психологічні особливості справедливості у соціальній взаємодії, розкрито феноменологію соціальної справедливості у взаємодії учасників освітнього процесу. Теоретично визначено зміст та сутність поняття соціальної справедливості у педагогічній взаємодії, її детермінанти. Здійснено психологічний аналіз соціальної справедливості вчителя, визначено структурні складові цього особистісного утворення (когнітивно-інформаційна, емоційно-ціннісна, мотиваційно-конативна), механізми (ціннісна рефлексія, соціальна ідентифікація, ціннісна саморегуляція), обгрунтовано критерії (осмислене прийняття соціальних норм і моральних імперативів, ціннісне ставлення до учасників педагогічної взаємодії, моральна поведінка у педагогічних взаємодіях), показники й рівні (високий, середній, низький) його розвитку. Емпірично досліджено соціальні умови, психологічні чинники соціальної справедливості у педагогічній взаємодії, структуру соціальної справедливості вчителів з різним терміном педагогічного стажу, механізми досліджуваного утворення. Встановлено ряд закономірностей розвитку соціальної справедливості у педагогічній взаємодії. Презентовано зміст психологічної програми розвитку потенціалу соціальної справедливості у педагогічній взаємодії, доведено її ефективність та доцільність впровадження у практику роботи загальноосвітніх навчальних закладів.