Досліджено адсорбцію пористим кремнеземом диклофенаку натрію із розчинів в етанолі й оцтовій кислоті та особливості наступного вимивання активної сполуки водою.

Исследована десорбция диклофенака натрия из импрегнированных его растворами высокодисперсных кремнеземов с различной лиофильностью поверхности, а также из композитов на основе хитозана. Полимерные композиты получены капсулированием кремнеземных матриц с иммобилизованным диклофенаком натрия протонированной и депротонированной формами хитозана. Установлено, что существенное пролонгирование выделения диклофенака натрия достигается при использовании гидрофобной кремнеземной матрицы и протонированного хитозана в качестве полимерной оболочки.

Одержано композити на основі диклофенаку та кремнеземів із різною пористістю та розміром частинок. Досліджено швидкість розчинення кристалічної форми диклофенаку та його вивільнення з поверхні кремнеземних носіїв. Установлено, що за імпрегнування диклофенаку в пористі кремнеземні матриці відбувається аморфізація структури активної речовини, що забезпечує збільшення швидкості розчинення. Швидкість вивільнення диклофенаку залежить від характеристик пористої структури носія та зменшується зі зменшенням діаметра пор.

За допомогою методу віскозиметрії досліджено кінетику деполімеризації полідиметилсилоксану ПМС-100 в присутності диметилкарбонату, натрій хлориду та гідроксиду. Вивчено вплив складу каталізатора, його концентрації та температури реакційної суміші на швидкість деструкції органосилоксану. Встановлено, що використання диметилкарбонату як деполімеризуючого агента сприяє ефективному перебігу процесу деструкції полідиметилсилоксану вже за помірних температур, а також значно скорочує тривалість процесу.

Встановлено кінетичні особливості вивільнення диклофенаку натрію, іммобілізованого на кремнеземах із різною природою поверхневого шару та морфологією частинок. Показано, що за імпрегнуванні пористих, кремнеземних матриць нанесений диклофенак знаходиться в аморфному стані, що забезпечує збільшення швидкості розчинення активної речовини. Доведено, що швидкість вивільнення диклофенаку залежить від характеристик пористої структури носія та зменшується із зменшенням діаметру пор. Показано, що хімічна модифікація поверхні кремнезему амінопропільними чи триметилсилільними групами дозволяє контролювати вивільнення активної речовини. Зазначено, що наявність у поверхневому шарі кремнезему прищеплених триметилсилільних груп забезпечує найбільш суттєве зменшення швидкості вивільнення диклофенаку натрію з кремнеземної матриці у дистильовану воду та буферний розчин. Вперше синтезовано композити на основі хітозану у протонованому та непротонованому стані, встановлено кінетичні параметри вивільнення активних сполук із полімерних гранул. Вперше синтезовано органо-неорганічні композити на основі хітозану та кремнезему із імпрегнованим диклофенаком натрію. Досліджено чинники контролювання процесами вивільнення активної сполуки та встановлено, що структура полімеру в значній мірі обумовлює швидкість десорбції.

Досліджено модифікацію поверхні пірогенного кремнезему з використанням полідиметилсилоксанів з різними довжинами полімерного ланцюга та алкілкарбонатів. Контроль за перебігом поверхневих процесів проводився методом ІЧ-спектроскопії. За допомогою елементного аналізу визначено вміст органічних груп у прищепленому шарі модифікованих кремнеземів. Мікрокалориметричним визначенням теплот змочування водою і н-деканом та вимірюваннями крайових кутів змочування охарактеризовано гідрофільно-гідрофобні властивості поверхні одержаних матеріалів. Встановлено можливість одержання модифікованих кремнеземів з високим вмістом прищеплених органічних груп обробкою поверхні сумішами полідиметилсилоксанів і диметилкарбонату.

Досліджено процес одержання біосорбентів зі шкаралупи кісточок абрикосу окисно-органосольвентним способом обробки в середовищі оцтова кислота - пероксид водню. Вивчено вплив співвідношення реагентів у розчині, а також тривалості модифікування на структурно-сорбційні властивості одержаних лігноцелюлозних продуктів. Установлено позитивний ефект використання пероксиду водню в процесі модифікування рослинних відходів на вміст целюлози та поглинальну здатність щодо метиленового синього та диклофенаку натрію.