Індекс рубрикатора НБУВ: Ш5(4Укр)6-4Плужник534

Рубрики:

Література

Шифр НБУВ: Ж27444 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Досліджено комплекс документальних жанрів у східнослов'янських та польській літературах XX ст., зокрема розвиток "табірного тексту" стосовно радянских концтаборів від 1930-х рр., включно з текстами-свідченнями непрофесійних авторів та в контексті формування постмодерністської культурної парадимги з її світоглядно-естетичною кризою. Здійснено порівняння табірної документалістики в українській літературі та в літературах сусідніх країн.

Исследован комплекс документальных жанров в восточнославянских и польской литературах XX ст., в частности развитие "лагерного текста" о советских концлагерях от 1930-х гг., включая тексты-свидетельства непрофессиональных авторов и в контексте формирования постмодернистской культурной парадигмы с ее мировоззренческо-эстетическим кризисом. Осуществлено сравнение лагерной документалистики в украинской литературе и в литературах соседних стран.

Досліджено документальні жанри в українській, російській, білоруській та польській літературах XX ст. Висвітлено розвиток "табірного тексту" про радянські концтабори від 1930-х рр., зокрема, тексти-свідчення непрофесійних авторів, у контексті формування новітньої культурної парадигми з її світоглядно-естетичною кризою. Визначено два етапи, а саме: прозу, створену в'язнями сталінської доби, та дисидентську прозу 1960 - 1990-х рр. Розглянуто найважливіші проблемно-конфліктні колізії та вузли, поетику табірних текстів та їх рецепцію. У порівняльному аспекті досліджено ситуацію побутування табірної документалістики в українській літературі та літературах сусідніх країн, міжкультурні зв'язки та взаємовпливи яких завжди були інтенсивними. Висвітлено можливі ресурси детального вивчення белетризованих текстів - творів професійних авторів-письменників (романів, автобіографічних повістей, новел), а також неписьменницьких свідчень у найрізноманітнішій жанровій формі, далекій від знаних літературних зразків. Розвинуто теоретичне тлумачення даної літератури як царини жанрових модифікацій і словесного самовияву, що має лише самоцінно-естетичне спрямування (мистецький пошук, фіксацію та формування творчих задумів, стильові експерименти, рефлексію та самооцінку художника), виявляє авторську настанову на пошук екзистенційної правди, а також значення автентичного слова, здатного знайти у стражданні сенс світобудови, сенс людини й історії з усіма її катастрофами.

Наведено огляд критичної рецепції І. Багряного та, виходячи з її проблемних аспектів, авторську інтерпретацію найвизначніших книг письменника. Проаналізовано автобіографічні твори тюремно-гулагівської тематики - роман "Тигролови", драматичну повість "Морітурі", романи "Сад Гетсиманський" та "Людина біжить над прірвою", а також видані зібраннями листи й публіцистику (розглянуто у порівнянні з мемуаристикою Уласа Самчука). Висвітлено особливості урбаністичного художнього простору прози І. Багряного (в порівнянні з доробком Б. Антоненка-Давидовича).

Приведены обзор критической рецепции И. Багряного и, исходя из ее проблемных аспектов, авторская интерпритация самых значимых книг писателя. Проанализированы автобиографические произведения тюремно-гулаговской тематики - роман "Тигроловы", драматическая повесть "Моритури", романы "Сад Гетсиманский" и "Человек бежит над пропастью", а также изданные собраниями письма и публицистика (рассмотрены в сравнении з мемуаристикой Уласа Самчука). Освещены особенности урбанистического художественного просторанства прозы И. Багряного (в сравнении с наследием Б. Антоненка-Давидовича).

Розглянуто архетипні міфологічні образи в модерністських его-текстах - Орфея, Нарциса, Христа. Міфологема Орфея - центральна в літературно-мистецькій міфології модерної доби, оскільки саме цей архетип визначає її засадничі риси, передусім розуміння ролі художника - творця гармонії й Краси. Архетип Христа корелюється з автобіографічним образом, однак відходить на другий план, у тінь Митця. На авансцені літературної міфології авангарду опиняється нарцистичний автобіографічний герой.

Розглянуто видиме та приховане у проблематиці, в образі ліричного героя лірики, автор якої прийшов у літературу в 1960-х рр., але через складні обставини долі, зумовлені трагічною історією України, зміг уповні реалізувати свій талант значно пізніше. Чимало відповідних радянській легальній літературі тем та мотивів мають у його опублікованій своєчасно і залишеній у сховку до кращих часів творчості неповторне індивідуальне вираження.

Розглянуто внесок шевченкознавця М. М. Новицького (1892 - 1964) у виявлення та вивчення епістолярію Т. Г. Шевченка. Зокрема, розкрито його заслуги в опрацюванні епістолярію поета з архіву Департаменту поліції та інших архівів Петербурга, Москви, Києва; проаналізовано підготовлені ним наукові праці із цієї теми та окреслено участь у виданнях епістолярію Т. Г. Шевченка.

Рассмотрены образно-предметный и проблемно-тематический аспекты поэзии ГУЛАГа (на материале наиболее полной в настоящее время антологии, изданной в 2005 г.), связанные с образно-символической антитезой "свет - тьма". В гулаговской поэзии это одна из самых устойчивых и повторяющихся концептуальных метафор. Концепты "свет" и "тьма" почти всегда приобретают метафорическое значение, а их противопоставление присутствует в текстах как архетипная мировоззренческая парадигма. Анализ избранного мотива, выявленного у многих поэтов общей судьбы, подтверждает бытование мифологического сознания на уровне массовой культуры, из чего следует, что андеграундная поэзия в советских лагерях была настолько же закономерным явлением, как и необходимым: она помогала узнавать и понимать абсурдный лагерный мир, в котором оказывались люди, давала ориентацию в нем и надежду на возвращение к гуманистической норме.

Розглянуто мотиви жіночої табірної лірики та спогадів. Мета роботи - аналіз досвіду, винесеного авторами-жінками з таборів і відображеного в їх творчості, який допоміг їм пережити страхітливе табірне зневолення та нівелювання, протиставити повному безправ'ю та брутальному насильству свою волю до життя та свободи. Поняття "емансипація" сприймається як антитеза до тих асоціацій, що їх породжують табірна дійсність і табірна творчість. Однак пам'ять про пережите жінками - жертвами ГУЛАГу - повинна відновлюватися та зберігатися в її максимально можливій повноті. Спогади жінок, як і їх табірна лірика, надають багатий матеріал для аналізу спотвореного вияву жіночої емансипації, що обернулася в тоталітарній радянській імперії протилежним до соціальних утопій боком. Брутальне упослідження та безправ'я жінок, установлене як норма в ГУЛАГу, здатне й досі впливати на суспільство, не готове вислухати жінок-табірниць без упереджень чи осуду.

Наведено результати досліджень, що базуються на архівних матеріалах, в яких висвітлено роль діаспорних вчених у розвитку лесезнавства. Подано матеріали щодо німецько-українських зв'язків з давніх часів до сьогодення в різних сферах діяльності, а також ролі та перспектив цих стосунків у майбутньому. Розглянуто постать Лесі Українки в діаспорному літературознавстві. Охарактеризовано стереотипи моделювання образу Лесі Українки в науковій парадигмі діаспори радянської доби. Розглянуто поетичний світ Лесі Українки у вокально-хоровій музиці композиторів української діаспори ХХ ст. Проаналізовано містичний аспект драматичних творів Лесі Українки у потрактуванні Ю. Бойко-Блохина.

Подано матеріал до навчального курсу «Література факту», розробленого для студентів-магістрантів філологічних спеціальностей у Волинському національному університеті імені Лесі Українки. Більшість із підрозділів друкувалися як самостійні авторські дослідження про документалістику в українській та зарубіжних літературах. Аналіз теоретичних проблем подається на матеріалі різножанрових прозових творів О. Кобилянської, О. Довженка, М. Стельмаха, В. Сосюри, Ю. Шереха-Шевельова, родинних листів Г. Кочура та І. Воронович, «роману-доносу» Г. Снєгірьова, книги білоруської нобеліантки С. Алексієвіч «Час secondhand» тощо. Звернено увагу на контраверсії в повоєнному літературному середовищі українських емігрантів (зокрема про «заочний» конфлікт Ю. Шереха-Шевельова та І. Качуровського), про суперечливий образ-імідж В. Петрова-Домонтовича, які розкриваються на сторінках non fiction (літературної критики, епістолярію, мемуаристики).

Три поетичні книги початку 1990-х - "Нове літочислення", "Хресна дорога" та "Правда-мста" - включають відновлену ранню лірику й поеми автора-каторжанина. І. Гнатюк увів в українську поезію теми та проблематику, пов'язані з масовими злочинами сталінської тиранії, з націоналістичним рухом опору, із загрозами імперської агресії з Москви в час незалежності. Спираючись на класичну поетику в ліриці та великій епічній формі (сонети, балади, цикли, поеми), мистець створив новий експресивний тип ліричного героя - затятого й безкомпромісного мученика радянської каторги. Тому бездоказові оцінки Гнатюкової творчості як графоманської спростовуються прикладами його унікальної майстерності, вільного володіння словом.