Проведено культуро-філософський аналіз ідеї інтертекстуальності як феномену взаємодії тексту з семіотичним культурним середовищем. Досліджено питання, пов'язані з новим, некласичним розумінням тексту, згідно з яким текст (у широкому сенсі) не лише відображає реальність, а й сам є реальністю культури і, відповідно, - реальністю цілого світу. Проведено теоретико-філософський аналіз постструктуралістського текстоцентризму, провідних текстологічних теорій сучасності, комунікативної природи тексту. Досліджено механізми та типи інтертекстуальних зв'язків культури та функції інтертекстового аналізу. Проаналізовано семіотику інтертекстуальності шляхом порівняння феномену діалогізму як семіотики, орієнтованої на процес, та феномену інтертекстуальності як семіотики, орієнтованої на код. Акцентовано увагу на моментах інтертекстуальності: жоден новий текст не може бути визначеним як автономний через обов'язкову присутність у ньому інших текстів; тексти функціонують лише у дискурсивній частині культури. Формулювання сучасної цілісної концепції культури неможливе без детального дослідження ідеї інтертекстуальності.

Дослідження охоплює коло питань, пов'язаних з актуальною на часі рецепцією поняття "європейські цінності" у сучасній практичній філософії, розкриваючи міждисциплінарні складові концепту "European Values Study". В означеному контексті європейські цінності виступають однією з провідних комунікативних моделей сучасного глобалізованого соціуму в універсалістському сенсі.

Розглянуті питання, пов'язані з актуальними викликами, що постали перед людством у цифровому постпандемічному світі. Проводиться ідея щодо потреби ревізії і "перевідкриття" на онтологічному рівні ціннісних орієнтирів, дієвих для сучасної людини. У даному аспекті здійснюється культурно-філософський і етико-аксіологічний аналіз екодискурсу в перспективі "реальної віртуальності" крізь призму реактуалізації парадигми автентичності. Увага приділяється феноменам "ерозії" ціннісної автентичності та "дифузії" персональної відповідальності перед природою у сучасних дигітальних практиках "прочитання" соціальної дійсності.

Розглянуто актуальні питання, пов'язані з трансформацією галузей сучасних гуманітарних наук і філософії в метадисциплінарних вимірах. Висувається ідея щодо дослідження нової оптики полі- і метадисциплінарності філософії в горизонті міжкультурної комунікації і освітніх практик сучасної вищої школи. Увагу приділено кореляції між висхідними для статті посутніми групами понять, такими як "інтерсуб'єктивність/інтеркультурність"; "спільний світ/міжсвіт/міждисциплінарність"; "полі-, метадисциплінарність/полі-, метадискурсивність". Висновується, що мультимодальне поєднання конкретно-наукових знань і категорійного апарату філософії сприяє і надалі сприятиме появі інноваційних гуманітарних трендів, а за полі- та метадискурсивністю майбутнє як науки, так і філософії.

Розглянуті сучасні явища "дифузії" персональної і суспільної ідентичності та етапи її становлення в палімпсестах мережевого суспільства. Здійснюється виокремлення актуальних парадигмальних рівнів ідентичності, таких як етно-/макроетика, етика автентичності, плинна "матриця ідеологій" і парадокси девальвації концепту універсалізму. Показовою призмою конституювання дискурсу ідентичності постає українська етика автентичності/монадності, що позиціонує здатність сучасного суб'єкта до персональної "саморозбудови". Тож індивід, набуваючи соціальної і культурної самоідентифікації, постає як особистість, здатна гідно репрезентувати свою епоху, свій час, свою націю. Значна увага приділяється також провідним критеріям становлення персональної ідентичності та її впливу на формування ідентичностей в оптиці аксіологічного, культурного і соціального бекграундів, тож дослідження нових горизонтів дискурсу ідентичності розглядається в трансдисциплінарному вимірі. Окреслюються сучасні полілоги між різними вимірами ідентичності, з акцентуванням уваги як на провідних критеріях формування спільної європейської ідентичності, так і відкритості цього питання.