Досліджено рецепції українського етносу в італійських текстах ХV - ХVІІ ст. На основі малодоступних для українського читача першоджерел і узагальнення результатів дослідження Д. Наливайка, О. Пахльовської, В. Литвинова та ін. розкрито механізми формування й еволюції гетерообразу України на пограниччі християнського та мусульманського світів, у подорожніх нотатках Марко Поло, Дж. Барбаро, А. Контаріні. Охарактеризовано українську складову в європейському вимірі Сарматії й італійській полоністиці. Особливу увагу приділено формуванню образу козацтва в італійській "літературі факту".

Вперше досліджено гетерообраз України в "літературі факту", як конструкт "уявний", чий зв'язок з "інтертекстом" вагоміший, ніж з емпіричною реальністю, навіть у творах "очевидців". Обгрунтовано основні тенденції еволюції гетерообразу України залежно від історико-культурного контексту Італії, зокрема - Венеції як центру європейської дипломатії та антитурецьких проектів. Детально проаналізовано окремі джерела як дискурси за рахунок часово-просторового обмеження поля досліджень, акцентовано увагу на тих джерелах, які раніше в українському літературознавстві не досліджувалися, або досліджувалися частково. На основі аналізу текстів з помітною часовою та просторовою дистанцією доведено тривалу "інертність" образу України в італійській "літературі факту", відсутність в його рисах суттєвих змін, що могли б співвідноситися зі змінами так званих "культурних епох" (середньовіччя - ренесанс - бароко). Впроваджено в науковий обіг нові дані імагологічного та загально-культурознавчого характеру, які доповнюють та уточнюють існуючі концепції досліджень гетерообразу України.