Проведено комплексний теоретичний аналіз ст.ст. 348, 379, 400 КК України ("посягання на життя осіб у зв'язку з виконанням спеціальних публічних повноважень з охорони правопорядку") в історичному процесі розвитку законодавства, спрямованого на охорону та захист представників органів, які здійснювали охорону правопорядку в періоди IX - XXI ст. на теренах України. Проаналізовано норми міжнародно-правових актів і чинного кримінального законодавства ряду зарубіжних держав щодо охорони життя осіб, які здійснюють охорону правопорядку, та сформульовано визначення поняття такої діяльності. Досліджено об'єктивні та суб'єктивні ознаки складів злочинів, передбачених ст.ст. 348, 379, 400 КК України та сформульовано визначення кримінально-правової контрукції "посягання на життя осіб у зв'язку з виконанням спеціальних публічних повноважень з охорони правопорядку". Проведено системний аналіз санкцій у відповідних нормах і встановлено закономірності їх побудови. На основі аналізу судової практики, чинного законодавства та наукових джерел розкрито особливості кримінально-правової моделі "посягання на життя та діяльність особи, яка виконує спеціальні публічні повноваження із забезпечення правопорядку" та вироблено пропозиції щодо вдосконалення норм КК України (ст. 115 - доповнити ч. 3 та ст. 63 доповнити ч. 3).

Представлено всебічне та доктринальне дослідження екологічної безпеки як складової національної безпеки України крізь призму узагальнення та систематизації сучасних концепцій і підходів. Констатовано, що належність екологічної безпеки до більш загальної категорії "національна безпека" є юридичним фактом, який характеризується преюдиціальним змістом, унаслідок прямого й опосередкованого закріплення на рівні чинного законодавства України, а отже, не потребує окремого аргументування чи доведення. Запропоновано три концепції визначення поняття "екологічна безпека" залежно від її функціонального призначення, зокрема управлінську, охоронну та карально-ретроспективну. Доведено, що кожна з представлених концепцій дає змогу виокремити лише певні закономірності екологічної безпеки, унаслідок чого доцільно запропонувати всезагальне поняття, яке б відображало синтез усіх представлених підходів. Отже, під екологічною безпекою доцільно розуміти структурний елемент національної безпеки, який відображає стан захищеності державних та суспільних інтересів і забезпечується шляхом застосування державного примусу в процесі здійснення державно-управлінської діяльності.