Досліджено теоретичні та практичні проблеми реалізації прокурором процесуальних повноважень у досудовому кримінальному провадженні. Висвітлено історію їх розвитку. Наведено власне визначення поняття "процесуальні повноваження прокурора", встановлено види таких повноважень. Досліджено особливості їх реалізації на початковому етапі досудового розслідування, під час проведення слідчих (розшукових) дій, на етапах повідомлення особі про підозру та закінчення досудового розслідування. Визначено форми реалізації повноважень прокурора щодо розгляду скарг під час здійснення досудового провадження, запропоновано алгоритм підготовки прокурора до судового розгляду скарг у кримінальному провадженні. Розглянуто перспективи вдосконалення положень досудового розслідування у контексті реалізації процесуальних повноважень прокурора, з урахуванням рекомендацій, викладених у міжнародно-правових актах, практики Європейського суду з прав людини та позитивного досвіду зарубіжних країн. На підставі одержаних під час дослідження результатів розроблено пропозиції з удосконалення кримінального процесуального законодавства України.

Спонтанний перекрут жирових доважків, які розташовуються у ділянці сліпої кишки, є казуїстичними випадками. Аналіз клініки в даному випадку дозволяє з'ясувати спільні ознаки захворювання із гострим апендицитом. Наведено огляд літератури і власне клінічне спостереження гострого апендагіту у дитини.

Перекрут великого чепця є рідкісною причиною болів у животі у дітей. Здебільшого у пацієнтів виникають гострі болі в правому нижньому квадранті живота, які зазвичай симулюють гострий апендицит. Перекрут великого чепця рідко діагностується до операції, зазвичай діагноз встановлюється тільки під час операції, яка виконується з приводу підозри на гострий апендицит або іншу невідкладну патологію органів черевної порожнини. Причини перекрута великого чепця не встановлені, проте можливо диференціювати вторинний перекрут, що виникає за наявності органічної причини завороту, і первинний, коли такої причини немає. Лікування тільки хірургічне. Наведено огляд літератури за темою, а також аналіз власних клінічних спостережень перекруту чепця у дітей.

Перекрут великого чепця є рідкісною причиною болів у животі у дітей. Здебільшого у пацієнтів виникають гострі болі в правому нижньому квадранті живота, які зазвичай симулюють гострий апендицит. Перекрут великого чепця рідко діагностується до операції, зазвичай діагноз встановлюється тільки під час операції, яка виконується з приводу підозри на гострий апендицит або іншу невідкладну патологію органів черевної порожнини. Причини перекрута великого чепця не встановлені, проте можливо диференціювати вторинний перекрут, що виникає за наявності органічної причини завороту, і первинний, коли такої причини немає. Лікування тільки хірургічне. Наведено огляд літератури за темою, а також аналіз власних клінічних спостережень перекруту чепця у дітей.

Висвітлено питання діагностики та лікування гострого апендициту (ГА) у дітей, однак рання діагностика, особливо у дітей раннього віку, залишається складною проблемою в дитячій хірургії. Мета роботи - аналіз причин незадовільних результатів лікування різних форм ГА у дітей. Проведений ретроспективний аналіз діагностики та лікування 1034 дітей, які були госпіталізовані у відділення екстреної хірургії ВОДКЛ за період з 2015 по 2018 рр. з діагнозом ГА. З них 938 дітей було прооперовано з приводу різних форм ГА та його ускладнень. З приводу періапендикулярного абсцесу було прооперовано 69 (7,4 %) дітей: 42 (61 %) хлопчиків і 27 (39 %) дівчаток. У віці від 3 до 9 років включно прооперовано 12 (17 %) дітей, у віці від 10 до 17 років - 57 (83 %) дітей відповідно. У 96 (10,2 %) дітей діагноз ГА був під питанням, а згодом виключена гостра хірургічна патологія. За останні чотири роки з ускладненими формами ГА було прооперовано біля 76 дітей, як з приводу періапендикулярного абсцесу, так і з приводу дивертикуліту, апоплексії яєчника, первинного перитоніту, перекруту кісти яєчника. Встановлено, що пізня госпіталізація дітей з діагнозом "гострий апендицит" у лікарняні заклади була пов'язана із соціально-економічними труднощами сільського та міського населення, недооцінкою загальноклінічних симптомів ГА лікарями первинної ланки та хірургами районних поліклінік і стаціонарів. Усе це призводило до тактики необгрунтованого спостереження та проведення консервативного лікування при невстановленому діагнозі, особливо у дітей ранньої вікової групи. Було складніше проводити диференціальну діагностику ГА у дітей з атиповим розташуванням апендикулярного відростка. Усі ці чинники призводили до важких ускладнень ГА у дітей із частим виникненням періапендикулярних абсцесів, що склало майже 30 % від усіх прооперованих дітей. Висновки: висока частота діагностичних помилок на догоспітальному етапі у дітей із підозрою на ГА зумовлює необхідність покращення знань з питань надання невідкладної допомоги дітям сімейних лікарів, педіатрів та хірургів загальної хірургії. Основним методом ефективного лікування дітей з ГА є комплексне лікування в умовах хірургічного стаціонару дитячої лікарні.

Мета дослідження - визначити основні причини виникнення деструктивних форм гострого апендициту (ГА) на основі аналізу кількісних характеристик патології у дітей Вінницької області в період з 2005 по 2018 рр. Для реалізації поставленої мети було проведено ретроспективний аналіз 980 медичних карт стаціонарних хворих, які лікувались у Вінницькій обласній клінічній лікарні з приводу деструктивних форм ГА в період 2005 - 2018 рр. Вік дітей від 1,5 до 18 років. Проведено комплексний аналіз обстежень хворих дітей. Результати отриманих даних свідчать про те, що деструктивними формами апендициту частіше хворіють хлопчики, особливо молодшого шкільного віку. Причиною пізнього виявлення ГА є самолікування та помилки при діагностиці на ранніх етапах захворювання. Більшість пацієнтів звертались за допомогою протягом перших 2 діб від появи болю в животі. У структурі ускладнень переважали: місцевий перитоніт, оментит та тифліт. Висновки: необхідно звернути увагу на доступність медичної допомоги населенню, особливо в сільській місцевості, проведення санітарно-просвітницької роботи, більш широко застосовувати для діагностики інструментальні методи дослідження, такі як ультразвукове дослідження та спіральну комп'ютерну томографію органів черевної порожнини. Дослідження виконані відповідно до принципів Гельсінської Декларації. Протокол дослідження ухвалений Локальним етичним комітетом зазначеної у роботі установи. На проведення досліджень було отримано інформовану згоду батьків, дітей.

Зазвичай нижня частина меланоцитарних новоутворень шкіри знаходиться на глибині не більше 1 - 2 мм, і навіть глибше, що характерно для вроджених невусів, а також для пігментних новоутворень великих розмірів, які значно виступають над поверхнею шкіри та мають виражену внутрішньошкірну частину. Варіанти неповного видалення меланоцитарних новоутворень: розріз має недостатню глибину, внаслідок чого частина невусних клітин залишається в нижніх шарах шкіри; захват здорових тканин в горизонтальному площині недостатній, внаслідок чого частина невусних клітин залишається в латеральних краях рани. Неповне видалення пігментних невусів відбувається при його поверхневому видаленні із недостатнім захватом здорових тканин (лазер, електрокоагуляція тощо). Мета дослідження - підвищити ефективність оперативного лікування пігментних новоутворень у дітей. Дослідження проведено на базі онкогематологічного відділення Вінницької обласної дитячої клінічної лікарні, математична модель для розрахунку параметрів оперативного доступу проводились на платформі Microsoft Excel. Гіпотеза даного припущення передбачала розрахунок відношення площі шкіри, разом із пігментним новоутворенням, у дітей до площі видаленої гіподерми на рівні апоневрозу. Під час реалізації даної гіпотези враховувались отримані в останні роки дані щодо особливостей анатомічних структур, які розташовані між власне дермою, глибокою фасцією та апоневрозом. Висновки: порівняльний математичний розрахунок відповідно до запропонованої просторової геометричної моделі біоптату у вигляді усіченого еліптичного конусу переконливо засвідчує збільшення корисного обсягу операційного матеріалу при плановому гістологічному дослідженні порівнняно із циліндричною еліпсною конфігурацією біоптату за рахунок залучення у поле мікроскопічного вивчення можливих "залишкових структур" (відростків), що відповідають меланоцитарним невусам, під маскою яких можуть відбуватись розвиток початкових стадій меланоми.

Невуси - доброякісні пухлини меланоцитарного генезу. Вроджені меланоцитарні невуси виявляються при народженні або безпосередньо після народження дитини (1 % малюків). Невусні клітини простих невусів можуть розповсюджуватись в глибокі відділи дерми. Тому при звичайному методі видалення іноді продовжується ріст неповністю видалених невусних клітин. При цьому на місці рубця з'являється невелике пігментне вогнище. Ці вогнища зазвичай відповідають гістологічній будові первинного невусу без будь-яких ознак малігнізації. Представлено аналіз хірургічних підходів до лікування пігментних невусів шкіри. Із урахуванням досліджень в галузі мікроархітектоніки шкіри обгрунтовані та запропоновані шляхи покращення методу лікування первинної пухлини. Мета дослідження - підвищити ефективність визначення ступеня радикалізму видалення пігментних невусів шкіри в дітей із урахуванням товщини гіподерми в різних анатомічних ділянках організму. Робота виконувалась на базі відділення онкогематології Вінницької обласної дитячої клінічної лікарні в період з 2018 по 2020 рр. Клінічний розподіл особливостей хірургічних втручань при пігментних невусах шкіри передбачав аналіз даних медичних карт амбулаторних та стаціонарних хворих (120 документів). Вік пацієнтів обох статей знаходився в межах від 3 до 16 років. Аналізу підлягали пацієнти з локалізацією пігментних новоутворень у різних ділянках кінцівок (68 спостережень) та тулуба (52 дитини). Використання запропонованої розрахункової моделі в лікуванні 120 хворих із пігментними невусами за період 2018 - 2020 рр. дозволило уникнути рецидивного перебігу патології в усіх випадках. Висновки: запропонована методика визначення радикалізму видалення пігментних невусів шкіри шляхом математичного обчислення співвідношень площ видалених тканин на рівні шкіри та на рівні апоневрозу з урахуванням товщини гіподерми в різних ділянках тіла дозволяє чітко розраховувати індивідуальні параметри операційної рани. Дослідження виконані відповідно до принципів Гельсінської Декларації. Протокол дослідження ухвалений Локальним етичним комітетом всіх зазначених у роботі установ. На проведення досліджень було отримано інформовану згоду батьків, дітей.

Піогенна гранульома (granuloma pyogenicum) - доброякісне судинне утворення, що виникає внаслідок порушення загоєння рани в поєднанні з проліферацією судин і може розцінюватися як реактивний процес. Гістологічно піогенна гранульома характеризується розростанням грануляційної тканини з великою кількістю розширених, із набряклим ендотелієм капілярів, набряклою стромою, іноді містить запальний інфільтрат, що складається з лімфоцитів, нейтрофілів, плазматичних клітин і фібробластів серед пухкої сполучної тканини. Екзофітна дольчаста проліферація капілярів добре виражена, епідерміс іноді ерозований з периферійними епідермальними нашаруваннями та ділянками акантозу по периферії. За останні 5 років (у період 2015 - 2020 рр.) у клініці дитячої хірургії Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова перебували на стаціонарному лікуванні 18 пацієнтів із діагнозом піогенної гранульоми. Середній вік пацієнтів становив 8,98 +- 0,97 року. За отриманими даними, максимальна кількість пацієнтів припадала на вікову категорію 5 - 13 років, що співпало з результатами інших дослідників. Серед усіх пацієнтів групи дослідження піогенна гранульома локалізувалася на: голові-шиї - у 14 пацієнтів, верхній частині тулуба - у 3 випадках, пальці - в 1 дитини. Всім дітям проведено хірургічне видалення піогенної гранульоми в межах здорових тканин. Ускладнень і рецидивів захворювання не виявлено в жодному клінічному випадку. Лікарі педіатричного профілю мають звертати увагу на пухлиноподібні утворення, особливо виниклі в місцях травм, навіть незначні, для виключення складнішої патології (меланоми). Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської декларації. Протокол дослідження ухвалено Локальним етичним комітетом зазначеної в роботі установи. На проведення досліджень отримано інформовану згоду батьків дітей.

Зазвичай нижня частина меланоцитарних невусів розташована на глибині до 1 - 2 мм або більше, що характерно для вроджених невусів, а також для пігментних новоутворень великих розмірів, які значно виступають над поверхнею шкіри та мають виражену внутрішньошкірну частину. Неповне видалення пігментних невусів відбувається при їх поверхневому видаленні з недостатнім захватом здорових тканин. При висіченні пігментних невусів гострим шляхом у переважній більшості випадків вдається уникнути неповного видалення і передусім через те, що співставлення та ушивання країв післяопераційної рани потребує значно глибшого висічення тканин. Мета роботи - підвищити ефективність оперативного лікування пігментних новоутворень шкіри в дітей шляхом застосування математичної моделі. Дослідження проведено на базі онкогематологічного відділення Вінницької обласної дитячої клінічної лікарні. Математичну модель для розрахунку параметрів оперативного доступу виконано на платформі "Microsoft Excel". За допомогою запропонованої математичної моделі розраховано такі параметри операційного матеріалу: площу резекційних країв операційного матеріалу; площу основи операційного матеріалу; загальну площу морфологічного дослідження поверхні операційного матеріалу; визначення різниці обсягів операційного матеріалу, що підлягає гістологічному дослідженню при різних методах його забору. В усіх випадках пухлину для тривимірного гістологічного дослідження висікали у формі еліпса із зоною безпеки (здорова тканина навколо пухлини). Хірургічний напрямок розрізу формували з нахилом до поверхні шкіри в бік пухлини з утворенням із нею гострого кута, при цьому верхню частину дерми зрізали менше, ніж її нижню частину. Саме такий підхід до формування профілю операційної рани поліпшує умови для подальшого реконструктивного закриття ранового дефекту. Висновки: порівняльний математичний розрахунок згідно із запропонованою просторовою геометричною моделлю біоптату у вигляді усіченого еліптичного конусу переконливо свідчить про збільшення корисного обсягу операційного матеріалу при плановому гістологічному дослідженні порівняно з циліндричною еліпсною конфігурацією біоптату за рахунок залучення в поле мікроскопічного вивчення можливих "залишкових структур" (відростків), що відповідають меланоцитарним невусам, під "маскою" яких можуть розвиватися початкові стадії меланоми. Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської декларації. Протокол дослідження ухвалено Локальним етичним комітетом зазначеної установи. На проведення досліджень отримано інформовану згоду пацієнтів.

Невуси здебільшого являють собою доброякісні пігментовані утворення, які в деяких випадках із певних причин можуть підлягати злоякісній трансформації. Показаннями для видалення різних за величиною невусів у цілому слугують косметичні причини, постійне подразнення новоутворень, локалізація пігментних невусів в анатомічних ділянках, складних для самоконтролю, наявність невусів особливо схильних до малігнізації. Мета роботи - оцінити шляхом експериментального дослідження морфологічний стан і склад тканин шкіри в краях, дні рани залежно від характеру впливу механічного та енергетичних факторів для подальшого визначення тактики лікування невусів у дітей. Вибір морських свинок масою 350 - 400 г та віком 6 - 8 тижнів в якості експериментальних тварин зумовлений тим, що в ссавців цього виду морфологічна будова шкіри дуже близька до будови шкіри людини, у тому числі за структурою та локалізацією меланоцитарних клітин. Біопсію шкіри брали у двох симетричних відносно хребта ділянках. Усіх тварин після висічення біоптатів шкіри утримували в індивідуальних клітках в умовах віварію, а через 24 год поділили на три групи по 5 особин у кожній, залежно від застосованого методу забору матеріалу для подальшого гістологічного дослідження: I група (n = 5) - висічення утворення проводили гострим шляхом, за допомогою скальпеля; II група (n = 5) - за допомогою лазера хірургічного високоінтенсивного "LIKA-surgeon" (потужність на виході - 10 Вт, довжина хвилі - 940 нм); III група (n = 5) - за допомогою високочастотного електрохірургічного апарату "BOWA-ARC 350". Максимально виражені морфологічні та морфометричні зміни в тканинах біоптатів шкіри в усі терміни дослідження відмічалися в III експериментальній групі тварин, а мінімальні - у I групі. Висновки: морфологічні та морфометричні дослідження біоптатів шкіри експериментальних тварин при різних методах висічення переконливо засвідчили, що на всіх етапах експерименту мінімальні ураження тканин спостерігалися в групі тварин, у яких висічення проводили за допомогою скальпеля, а максимальні патоморфологічні зміни - при біопсії за допомогою монополярного коагулятора. Під час експериментів із лабораторними тваринами всі біоетичні норми та рекомендації дотримано.

Традиційно в діагностиці гострого апендициту та ендогенної інтоксикації, що супроводжує його перебіг, широко застосовують показники гемограми та великий спектр запропонованих гематологічних індексів. Однак, як засвідчує практика, ізольоване вивчення гемограми, навіть із залученням її інтегральних індексів, особливо на ранніх етапах розвитку патології, є недостатнім для її своєчасної діагностики, а тим паче диференційної діагностики. Важливим додатковим методом діагностики гострого апендициту є ультразвукове дослідження (УЗД). Мета роботи - на основі конкретного клінічного спостереження в динаміці перебігу абдомінального больового синдрому визначити комплексну діагностичну значущість інтегрального показника ендотоксикозу організму та УЗД. За інтегральний показник ендогенної інтоксикації обрано запропонований інтегральний показник, який обчислювали з урахуванням показників загального аналізу периферійної крові: кількості лейкоцитів, швидкості осідання еритроцитів і показників лейкограми за формулою. Для полегшення обчислення величини сумарного індексу ендогенної інтоксикації розроблено калькулятор на базі програми для роботи з електронними таблицями Excel, у середовище якої інтегрували запропоновану формулу індексу. УЗД виконували з допплерівським скануванням на УЗ-апаратах "SAMSUNG H60" (виробник Південна Корея) та "SAMSUNG" LS22EMU1HS (Seoul. Korea, 2016). Одночасне зіставлення динаміки місцевих змін у клінічній картині, гемограмі, величині ендогенної інтоксикації та візуальних знахідок при УЗД органів черевної порожнини дає змогу уникнути невиправданого оперативного втручання в пацієнтів з абдомінальним болем. Висновки: правильно зібраний анамнез, оцінювання фізикальних, клініко-лабораторних показників і даних лабораторних методів обстеження, залучення необхідних вузьких спеціалістів дають змогу уникнути помилок у діагностиці гострого апендициту в дітей. Доцільним і виправданим у діагностичному оцінюванні клінічної картини в разі підозри на гострий апендицит є зіставлення показників інтегрованого індексу ендогенної інтоксикації, зокрема, сумарного індексу ендогенної інтоксикації з ультразвуковою візуалізацією апендикса в динаміці перебігу патологічного процесу. Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської декларації. Протокол дослідження ухвалено Локальним етичним комітетом зазначеної в роботі установи. На проведення досліджень отримано інформовану згоду батьків дітей.

Гострий апендицит є найпоширенішою причиною абдомінального болю, що потребує невідкладного хірургічного втручання в дітей, і є істинно ургентною патологією шлунково-кишкового тракту. Попередній діагноз насамперед встановлюють на підставі клінічних даних, проте в ході подальшого дообстеження невід'ємною частиною діагностичного процесу є додаткові методи дослідження - загальний аналіз крові, ультразвукове дослідження (УЗД) органів черевної порожнини. Мета роботи - визначити комплексну діагностичну значущість УЗД в пацієнток з абдомінальним больовим синдромом. Проведено ретроспективний аналіз 200 медичних карт стаціонарних хворих, які лікувалися у 2021 р. у Вінницькій обласній дитячій клінічній лікарні з приводу апендициту. Дослідження проведено на основі аналізу медичних карт стаціонарних хворих. У 2021 р. у вищезазначеній лікарні виконано УЗД 200 дівчатам з абдомінальним больовим синдромом із допплерівським скануванням на ультразвукових апаратах "SAMSUNG H60" (виробник Південна Корея) та "SAMSUNG" LS22EMU1HS (Seoul. Korea, 2016). Віковий розподіл дівчат: 0 - 3 роки - 8 (4 %) дівчаток, 4 - 12 років - 86 (43 %) дітей, 13 - 18 років - 106 (53 %) дівчат. Одночасне зіставлення динаміки місцевих змін у клінічній картині, гемограмі, величині ендогенної інтоксикації та візуальних знахідок при УЗД органів черевної порожнини дає змогу уникнути невиправданого оперативного втручання в пацієнтів з абдомінальним болем і спрямувати лікаря на вірний тактичний хід у сумнівних випадках. Висновки: тільки правильно зібраний анамнез, оцінка фізикальних і клініко-абораторних показників і даних лабораторних методів обстеження, залучення необхідних вузьких спеціалістів дають змогу уникати помилок у діагностиці гострого апендициту в дітей. Доцільним і виправданим у діагностичній оцінці клінічної картини при підозрі на гострий апендицит є зіставлення показників сумарного індексу ендогенної інтоксикації з ультразвуковим методом виявлення апендикса в динаміці перебігу патологічного процесу. Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської декларації. Протокол дослідження ухвалено Локальним етичним комітетом усіх зазначених у роботі установ. На проведення досліджень отримано інформовану згоду батьків, дівчат.

Важливість збереження репродуктивного потенціалу населення України зумовлено збільшенням кількості жінок із безплідністю внаслідок інфекційно-запальних захворювань органів черевної порожнини та малого таза, перенесених у дитячому та підлітковому віці. Мета роботи - визначити та систематизувати найбільш значущі фактори апендикулярно-генітального синдрому залежно від первинного патологічного вогнища; розробити практично значущі класифікаційні ознаки та алгоритм обстеження і лікування дівчат із поєднаною патологією для поліпшення результатів лікування цієї групи пацієнток. Проведено аналіз медичних карт стаціонарних хворих, дівчат, за період із жовтня 2019 по травень 2022 рр., госпіталізованих за невідкладними показаннями та оперованих із приводу гострої хірургічної патології органів черевної порожнини та малого таза запального характеру. Вік пацієнток становив від 4 до 17 років (середній вік - 11,0 +- 0,5 року). У процесі попереднього аналізу з'ясовано, що із 203 пацієнток, які підлягали оперативному лікуванню з приводу клінічної картини "гострого живота", поєднана апендикулярно-генітальна патологія зустрічалась у 13 дівчат. Висновки: з метою поліпшення якості та швидкості діагностування поєднаного запалення апендикса та придатків матки, як структурних елементів синдрому "гострого живота", передопераційне обстеження пацієнток має бути мультидисциплінарним та обов'язково включати огляд дитячого хірурга, дитячого гінеколога та педіатра, з проведенням УЗД органів черевної порожнини, малого таза і заочеревинного простору. Частота апендикулярно-генітального синдрому в дівчат становить у середньому 6,4 % від загальної кількості пацієнток із синдромом "гострого живота". При хірургічній санації первинного вогнища запалення відносно придатків матки тактика повинна бути максимально органозберігаючою із широким застосуванням лапароскопічних методик для обов'язкової візуальної оцінки органів черевної порожнини та малого таза. Пацієнтки, які перенесли оперативне лікування з приводу гострого апендициту в поєднанні із захворюваннями придатків матки, мають становити окрему диспансерну групу, у якій рекомендовано проведення профілактичних оглядів 1 раз на 3 місяці протягом першого післяопераційного року, а в подальшому - 1 раз на 6 місяців до моменту переведення пацієнтки до дорослого лікувально-профілактичного закладу.