Досліджено феномен двовір'я як поєднання народної, язичницької традиції та християнської доктрини у Київській Русі. Наголошено на тому, що у цей період закладено основу української філософської культури, сформовано етнічний архетип та ідею єдності давньоруського суспільства. Такий підхід дозволяє проаналізувати творчий діалог християнської та міфологічної парадигм, визначити специфіку українського світосприйняття.

Досліджено проблему діалогу у її традиційно українських парадигмальних, міжкультурних, суспільно-політичних та екзистенційно-персоналістичних проявах. Проаналізовано теоретико-методологічні підходи щодо проблеми філософського діалогу, розглянуто історію його виникнення. Розкрито значення діалогічного підходу як методу наукового пізнання та морально-етичної основи відповідальності, співпричетності у спілкуванні між людьми та співпереживання з Іншим. Визначено особливості діалогічного пізнання, розкрито специфіку його ролі та проявів у процесі становлення та розвитку української філософської думки. Доведено присутність латентного діалогу у феномені двовір'я як поєднання народної, язичницької традиції та християнської парадигми, на базі якого сформовано українське світосприйняття й ідейне підгрунтя єдності давньоукраїнської спільноти. Досліджено витоки діалогічного мислення в українській філософській культурі, особливу увагу приділено вивченню традиційних ідей "софійності", толерантності та неперервного діалогу народно-оптимістичної, активно-громадянської та аскетично-споглядальної течій у спадщині давньоруських філософів та українських полемістів. На прикладі діалогічного викладу ідей Г.Сковороди та І.Франка доведено присутність двох значень діалогу як методу пошуку загальної істини та кордоцентрично-екзистенційного виявлення істини життя та щастя у самій людині.

Розглянуто психологію та педагогіку як людинознавчі науки. Увагу приділено питанню психіки та свідомості людини. Вивчено особистість як предмет наукових досліджень у психології та педагогіці. Подано індивідуально-психологічні характеристики особистості та розкрито їх значення в процесі навчання. Висвітлено особливості розвитку особистості за сучасних умов міжнародної взаємодії в освіті.

Висвітлено структурний розвиток процесу європейської інтеграції на початку ХХІ ст. Розглянуто теоретичні та правові засади функціонування ЄС. З'ясовано особливості взаємодії між національними, загальноєвропейськими та регіональними владними інституціями, роль неурядових інституцій у багаторівневому (мережевому) управлінні ЄС. Подано таблиці, схеми, рисунки, які допоможуть аналізувати основні проблеми інституційної моделі урядування (мережевого управління) ЄС. Розкрито особливості монетарної, торгівельної, екологічної, соціальної політики країн-членів ЄС, інструменти реалізації політики відносин зі східними та південними сусідами (країнами Північної Африки, Близького Сходу та СНД). Увагу приділено становленню та розвитку відносин між Україною та ЄС.

Досліджено сутності публічного управління, публічного адміністрування, доброго врядування та концептуальному обгрунтуванні впливу ціннісно-смислових змін на еволюцію сучасних моделей публічного (державного) управління. На основі теоретичних досліджень та емпіричних даних автор аналізує особливості ціннісних ідентифікацій українського суспільства, простежує тенденцію трансформаційних змін у суспільстві й інституті державної служби. Ціннісно-смислові зміни у сучасних моделях публічного управління дають підстави говорити про зміну парадигми публічного (державного) управління. Процеси демократизації та децентралізації є невід'ємними складовими на етапі пошуку найбільш оптимальної для українського суспільства моделі публічного (державного) управління, де найвищою цінністю має стати людина-громадянин.