Розглянуто основні прийоми та методи бухгалтерського обліку, описано технологію відображення господарських операцій з використанням національного Плану рахунків та з урахуванням норм Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються до фінансової звітності підприємств усіх форм власності. Проаналізовано значення документації та інвентаризації як елементів бухгалтерського обліку, розкрито основи фінансової звітності.

Рассмотрены основные приемы и методы бухгалтерского учёта, описана технология отражения хозяйственных операций с использованием национального Плана счетов и с учётом норм Положений (стандартов) бухгалтерского учёта, которые применяются к финансовой отчетности предприятий всех форм собственности. Проанализировано значение документации и инвентаризации как элементов бухгалтерского учёта, раскрыты основы финансовой отчетности.

Досліджено нормативне забезпечення регулювання оподаткування доходів фізичних осіб, зумовлених наявністю надміру витрачених коштів, одержаних на відрядження або під звіт.

Розглянуто шляхи та основні задачі трансформації національної системи обліку. Висвітлено методи впровадження МСБО в рахункову практику України. Визначено особливості організації бухгалтерського обліку за умови розширення прав підприємств щодо методології його ведення.

Наведено інтердисциплінарний огляд провідних тенденцій культурософського дискурсу у творчості українських і зарубіжних письменників XIX - початку XX ст. Основну увагу приділено феномену культуромислення Лесі Українки. На матеріалі епістолярію, мемуаристики та критично-публіцистичної спадщини письменниці розглянуто становлення Лесі Українки як людини культури й окреслено її суспільні погляди. Проаналізовано статті Лесі Українки, у яких інтерпретуються актуальні проблеми в тогочасній європейській літературі, зокрема такі, як профетизм, фемінізм і елітарність мистецтва слова, що стануть засадничими для культурософської концепції письменниці.

Визначено своєрідність культурософської концепції Лесі Українки як цілісного явища з його внутрішньою організацією, кодифікацією, структурою універсалій та цінностей в контексті відображення у драматургії письменниці. Розкрито семіосферу драматичних творів "Оргія", "Руфін і Прісцілла", "Камінний господар", "Кассандра", "У пущі", "Адвокат Мартіан". Доведено культуроцентризм художнього мислення письменниці на основі аналізу репертуару знаків і декодування хронологічно-аксіологічної системи її культурософії.

Досліджено кодову систему культурософської концептосфери художнього просору Л. Українки. Обгрунтовано поняття художньої культурософії й особливості її індивідуальних варіантів у літературі. Систематизовано погляди Л. Українки на цілісний феномен культури. На основі семіотичного аналізу драматичних текстів письменниці ("Оргія", "Руфін і Прісцілла", "Камінний господар", "У пущі", "Кассандра", "Адвокат Мартіан" та інші) розглянуто репертуар знаків і палімпсестну багатошаровість конотацій багатьох з них, дешифровано основні культурні коди, що циркулюють в діахронному та синхронному аспектах часопросторового континууму. Розкрито магістральну вісь авторської моделі історичної повноти культури й її взаємодію з наскрізними кодами та субкодами, які забезпечують контакти, конфлікти та дифузію культурних світів у творчості Л. Українки. Проаналізовано семіозис поетики драматургії Л. Українки, що засвідчує енциклопедичність культуромислення письменниці.

Розглянуто специфіку європеїзму Лесі Українки, її діяльність як виразника ідей Європи в соціокультурному контексті України, а також проблему самосвідомості "українського європейця".

Проанализирована специфика топоса дома в драматической поэме Леси Украинки "Адвокат Мартиан". Доказано, что художественное пространство текста организовано по принципу мандалы, которая подчеркивает самость главного героя. Выяснена роль нарушения границы пространства-мандалы в развертывании конфликта и семиотические значения атрибутов экстерьера дома адвоката Мартиана.

Обоснована актуальность научно-исследовательской темы кафедры украинской филологии и методики преподавания РВУЗ "Крымский гуманитарный университет" (г. Ялта). Дан обзор направлений научных поисков интеграционного характера.

Розглянуто питання стосовно геокультурних вимірів творчості Лесі Українки. Особливості паризького тексту письменниці розглянуто на матеріалі оповідань, драматичного діалогу "Три хвилини", статті "Голос однієї російської ув'язненої". Відзначено гендерну особливість структури паризького тексту та його багатошаровість.

Розкрито питання літературного кримознавства як геокультурного та геопоетичного явища. Розглянуто доробок українських письменників XIX і першої третини XX ст., життя і творчість яких тісно пов'язані з Південним узбережжям півострова. Висвітлено кримські сторінки С. Руданського, Лесі Українки, М. Костомарова, І. Карпенка-Карого, М. Коцюбинського, П. Тичини, М. Рильського та інших. Основну увагу приділено візії "богоданного краю" (Леся Українка) в національному письменстві. Подано маловідомі факти, деякі з них почерпнуто з кримських архівів і музейних фондів.

На матеріалі епістолярію В. Стефаника проаналізовано транссуб'єктивну іпостась скриптора в розумінні українського письменника. Приділено увагу рефлексивності приватних листів В. Стефаника, герменевтичному аналізу метафор на означення трансцендентності народження образів. Доведено, що екстатичний стан деміурга - квінтесенція самореалізації homo scribens.

Розглянуто архетип сліз - один із феноменів лірики, актуалізація якого в різні епохи відзначається художньою своєрідністю. Призначення долоричної поетики - передати глибини особистісного страждання. Витоки традиції звертання до неї репрезентує естетика фольклору та літературного бароко, на що неодноразово вказував І. Франко у своїх статтях. Творчість І. Франка припадає на розквіт у культурній атмосфері позитивістських ідей, які відмежовувалися від сентиментально-романтичних домінант. Однак поет активно використовує та модифікує долоричні концепти. Франко-лірик виступає апологетом максимальної щирості, плач для нього - потужний творчий імпульс, значно важливіший за інтелігібельне відсторонення. Мистецький витвір, на його переконання, здатний викликати катарсисні сльози реципієнта, виконувати арттерапевтичну функцію. Доведено, що, незважаючи на раціоналістичність світогляду І. Франка, у поезії він продовжив долоричну тяглість української кордоцентричної лірики.

Здійснено огляд тлумачення ролі та функцій кольору в театрі і драматургії, його актуалізацію в добу модернізму. Увагу приділено концептуалістським особливостям колористичного коду як чинника поетики в українській постмодерній драматургії, що, зокрема, засвідчують твори Павла Ар'є, Ярослава Верещака, Неди Неждани, Ігоря Липовського. Наголошено, що за допомогою барв автори маркують певні ідеї, вдаються до іронії, гри, провокації тощо. Інтерпретація концептуалістської колористики потребує активного залучення когнітивного інструментарію. На прикладі п'єси "Різниця" Артема Вишневського доведено суголосність її художньої концепції з проблематикою праць філософа-герменевта М. Гайдеера, теорією постреальності Ж. Бодрійяра. "Мова" кольорів у п'єсі дає інтелектуальну поживу для осмислення буття художника у світі симулякрів, який зумовлює небезпеку його деградації.

Наведено результати досліджень, що базуються на архівних матеріалах, в яких висвітлено роль діаспорних вчених у розвитку лесезнавства. Подано матеріали щодо німецько-українських зв'язків з давніх часів до сьогодення в різних сферах діяльності, а також ролі та перспектив цих стосунків у майбутньому. Розглянуто постать Лесі Українки в діаспорному літературознавстві. Охарактеризовано стереотипи моделювання образу Лесі Українки в науковій парадигмі діаспори радянської доби. Розглянуто поетичний світ Лесі Українки у вокально-хоровій музиці композиторів української діаспори ХХ ст. Проаналізовано містичний аспект драматичних творів Лесі Українки у потрактуванні Ю. Бойко-Блохина.

З'ясовано візію Олени Пчілки в епістолярному спадку молодшого покоління Косачів, насамперед сина Михайла. Проаналізовано своєрідність комунікації матері з дітьми, емпативні оцінки характеру письменниці, що багатогранно виявлявся в родинному колі. Наголошено на концепті мовчання, який став важливим маркером внутрішніх конфліктів у сім'ї та згодом, зокрема, сублімувався у творчості Лесі Українки як дискурс комунікативного розриву. Доведено, що попри контроверсійність педагогічних засад Олени Пчілки діти виявляли максимальну толерантність до її комплексів, усвідомлюючи виняткову роль матері в їхньому особистісному становленні.

Представлено ідеї відомого польського філософа Романа Інґардена, представника феноменології і засновника так зв. "другої феноменології". Проаналізовано погляди Романа Інґардена, які стосуються проблем зі сфери онтології, епістемології, антропології, естетики, аксіології, філософії літератури. Крім того, підкреслено значення Романа Інґардена для сучасної філософії та здійснено порівняння його поглядів з іншими сучасними філософами - представниками феноменології, Львівсько-Варшавської школи, сучасної семіотики, філософії діалогу та ін.