Вивчено діатези похідних віддієслівних іменників на позначення дії, процесу, стану, відношення у сучасній англійській мові. Діатезу розглянуто як явище, дотичне грунтовним лінгвістичним поняттям, а саме: сполучуваності та валентності. Діатезу запропоновано розуміти як відповідність семантичних актантів ситуації та членів речення, тобто синтаксичних учасників мовної структури. Синтаксичні конструції, що мають у своєму складі віддієслівний іменник, можуть бути класифіковані на одно-, дво- і тривалентні. Установлено, що найбільш вживаними у досліджуваному мовному матеріалі у порівнянні з одно- і тривалентними, є двовалентні віддієслівні іменники, що детерміновано їх здатністю пов'язувати не менше двох учасників ситуації. Для одновалентних віддієслівних іменників виділено 4 моделі реалізації семантичного суб'єкта, а двовалентні віддієслівні іменники представлені у 12-ти та тривалентні зафіксовані у 27-ми діатезах. Для кожної з досліджених діатез установлено частотні синтаксичні функції, а саме, з'ясовано, що для одновалентних віддієслівних іменників - це функції підмета та додатка, двовалентні представлені додатком і обставиною, тривалентні репрезентують достатньо рівномірний розподіл синтаксичних позицій додатка, обставини та підмета у структурі англійського речення. У всіх синтаксичних досліджених конструкціях зафіксовано 10 морфологічних і синтаксичних засобів вираження актантів віддієслівних іменників, а саме: іменник з прийменником, присвійний займенник, іменник у присвійному відмінку, іменник у загальному відмінку, відносний прикметник, особовий займенник, герундіальна група, підрядне речення, займенник

Проаналізовано семантичну рівнозначність у ході перекладу віддієслівних іменників з англійської мови на українську. В результаті аналізу виокремлено 8 способів перекладу віддієслівних іменників.