Мета дослідження - виявлення правових засад організації та встановлення статусу української сеймової фракцій другої половини ХIХ - початку ХХ ст., а також встановити форми впливу парламентської діяльності на правосвідомість та державно-правову думку галицьких українців. Методологічну основу дослідження склав комплекс загальнонаукових, спеціально наукових й історичних методів, а також принципи історизму та об'єктивності. Встановлено, що фракція визначається, як закономірний інститут об'єднання сеймових послів, який дозволяв ефективно здійснювати законотворчу діяльність, адже мінімальна кількість депутатів, які могли винести на розгляд законопроект чи заблокувати той що розглядався, становила 15. Акцентується увага на керівному складі української фракції, зокрема їх соціальній приналежності та політичних переконаннях лідерів. Окремо розглядаються правові підстави діяльності самої фракції. Акцентується увага на те, як діяльність сейму вплинула на державно-правову думку Галичини кінця ХIХ - початку ХХ ст. Вивчаються особливості польсько-українського політичного протистояння у стінах сейму, в тому числі й в процесі фракційної організації. Встановлено, що значний вплив на політичну думку галицьких українців, у тому числі й на процес їх фракційної організації, мала соціальна приналежність. Так, до 1870-х рр. серед українських сеймових послів домінували представники духовенства, і тільки на межі ХIХ - ХХ ст. політичний провід переходить до світської інтелігенції - правників, адвокатів. Наукова новизна. Встановлено, що за понад 50 років діяльності сейму, жодних нормативних актів, що регулювали б процес формування сеймових фракцій не було видано ані центральною владою, ані самим сеймом. Створення сеймових фракцій було компетенцією самих депутатів чи політичних угруповань, які були представлені у вищому представницькому органі краю. Результати дослідження можуть бути використані у подальших історико-правових дослідженнях, підготовці спецкурсів.

Мета дослідження - визначення теоретичних підходів та характеристика ключових понять в контексті вивчення історії українського парламентаризму, на прикладі представницьких органів влади створених в імперії Габсбургів другої половини ХIХ - початку ХХ ст. Методика. Методологічну основу дослідження склав комплекс загальнонаукових, спеціально наукових й історичних методів, а також принципи історизму та об'єктивності. Результати. Розкрито ключові теоретичні і категоріально-понятійні підходи до вивчення історії українського парламентаризму. Визначено етимологію поняття парламентаризм, а також історичну традицію становлення парламентських інституцій на теренах України в ХIХ - на початку ХХ ст. Ми схильні вважати, що витоки класичного парламентаризму на українських землях слід шукати в другій половині ХIХ ст., коли в Галичині та Буковині, під впливом конституційних перетворень було започатковано крайові сейми, що стали вищими представницькими органами влади в краї. Закономірно, що це не була українська форма парламентаризму, однак практичний досвід отриманий українцями в стінах Галицького і Буковинського сеймів, а також імперського парламенту, був надзвичайно вагомим. Наукова новизна. Встановлено, що теоретичною основою дослідження діяльності Галицького сейму є поняття парламентаризм, нормотворча діяльність, алегат та ін. Усі вони, по-перше, вказують, що крайовий сейм був класичним прикладом представницького органу влади із вираженими законодавчими функціями. По-друге, доводять, що саме Галицький і Буковинський сейми були першими класичними парламентськими інституціями до роботи яких залучалися українські посли. Окрім того, існування сеймів мало вагомий вплив і на тогочасне суспільство, адже існуюча виборча система передбачала залучення широких прошарків суспільства до політичних процесів. Практична значимість. Результати дослідження можуть бути використані у подальших історико-правових дослідженнях, підготовці спецкурсів.

присвячене аналізу правових засад організації та діяльності парламентських інституцій імперії Габсбургів та визначенню специфіки, закономірностей, тенденцій і наслідків впливу їхньої діяльності на трансформацію й політизацію українського національного руху Галичини в XIX - на початку XX ст. У дисертації систематизовано та проаналізовано основні наукові підходи до розкриття діяльності представницьких органів влади в імперії Габсбургів, впливу їх діяльності на український національний рух. Конкретизовано методологічні підходи до вивчення системи австрійського парламентаризму та українського національного руху. Дано аналіз правовій аргументації, яку використовувала імперія Габсбургів під час приєднання Галичини. Констатовано, що цей інкорпораційний процес мав позитивні наслідки для українського національно-політичного руху, адже співпав з періодом впровадження реформ в дусі освіченого абсолютизму, що поклали початок впровадженню соціальних і політичних прав і свобод. Прослідковано основні засади і специфіку реалізації австрійської правової системи в Галичині та її трансформацію в середині - другій половині XIX ст. в умовах запровадження конституційного ладу. Здійснено характеристику основних суспільно-політичних течій Галичини XIX -початку XX ст., визначено їх політичні переконання, етапи організаційного і партійного оформлення. Конкретизовано правові засади організації та діяльності парламентських інституцій Галичини - станового і крайового сеймів, імперського парламенту, норм виборчого законодавства. Визначено сферу повноважень Галицького сейму і ступінь залучення українського сеймового представництва до нормотворчої діяльності. Дається оцінка нормотворчій діяльності Галицького сейму в сфері регулювання господарських, адміністративних та фінансових питань, регулюванні крайової культури, освіти та мови. Встановлено ступінь і наслідки впливу парламентських інституцій Австрійської (Австро-Угорської) імперії на українсько-польські політичні стосунки, прослідковано динаміку реалізації «українського питання» в політичній системі імперії Габсбургів. Розкрито процес фракційної організації українського сеймового та парламентського представництва другої половини XIX - початку XX ст. й визначено ступінь його впливу на національний рух. Визначено місце імперського парламенту та крайового сейму в процесі політизації українського національного руху Галичини, його партійної організації. Сформульовано пропозиції щодо використання історико-правового досвіду реалізації системи парламентаризму досліджуваного періоду з метою удосконалення представницьких органів влади сучасної України.