Висвітлено історико-методологічні основи вивчення саморегуляції соціального процесу в суспільстві. Визначено рівні системи саморегуляції суспільства, зокрема, архетипний, нормативний, семантичний. Розкрито сутність, зміст та історичні форми системи саморегуляції соціального процесу в Україні.

Освещены историко-методологические основы изучения саморегуляции социального процесса в обществе. Определены уровни системы саморегуляции общества, в частности, архетипный, нормативный, семантический. Раскрыты сущность, содержание и исторические формы системы саморегуляции социального процесса в Украине.

Уточнено зміст поняття "саморегуляція соціального процесу" та встановлено її семантичну природу, що онтологічно відтворена у розуміннях, якими повсякденно користуються люди у своїй свідомості на підставі здорового глузду та наукового освоєння дійсності. Вперше запропоновано визначення "історичної форми саморегуляції соціального процесу" як способу існування та вираження змісту в її різних модифікаціях у вимірі загальнолюдського процесу соціального життя людей. Удосконалено евристичну модель системи саморегуляції соціального процесу, що складається з суспільства та саморегулятивного комплексу як компонентів системи, пов'язаних між собою структурними відносинами у вигляді процесів рефлексії та керування, що здійснюється на базі інформації. Вперше виділено три рівні системи саморегуляції: архетипний, нормативний та семантичний, які діють у соціальному організмі країни. Запропоновано класифікацію історичних форм саморегуляції соціального процесу, упорядкованих на трьох рівнях розташування розумінь: на архетипному - сім'я, рід, фратрія, плем'я, союз племен, община; нормативному - головною історичною формою є держава, а також існують історичні форми в економічній сфері суспільства - корпоративні (міста з власним самоврядуванням, комуни, братства, цехи та рицарські ордени) та у духовній сфері - конфесійні (релігії, релігійні секти, чернецькі ордени); на семантичному рівні історичні форми лише починають складатись, але вже можна окреслити їх межі - континентальні та міжконтинентальні утворення, "світ-системи", "сірі зони" тощо.

Проаналізовано штучні мови як форми знакових систем, що виступають засобами обміну у процесі соціального метаболізму. Соціальний метаболізм у разі цього розглядається як міжсистемний обмін, представлений у соціальній системі трьома основними потоками: обмін природними багатствами, територіями, сферами життєвого простору, людськими ресурсами (ресурсна сфера); обмін товарами, капіталом (економічна сфера); обмін ідеями, інформацією, цінностями (інформаційно-культурна сфера).

Проаналізовано специфіки міжсистемного обміну освіти як соціального інституту і соціальної системи з іншими системами суспільства. Розглянуто соціальний метаболізм освіти з наукою та економікою за умов глобалізації, досліджено управління знаннями як результат та кінцева мета обміну у сучасному суспільстві.