Комплексно досліджено фактори стану та трансформації конкурентного середовища в економіці України, а також фактори, що впливають на поточний стан і можливості його подальшої розбудови. Визначено основні чинники, що зумовлюють трансформацію конкурентного середовища анти- та проконкурентного характеру в перехідній економіці. З'ясовано основні шляхи й інструменти забезпечення відповідних трансформаційних перетворень. Розроблено рекомендації щодо вдосконалення державного регулювання конкурентних відносин.

На підставі вивчення психолого-педагогічної літератури визначено суть та структуру моральної культури в курсантів-прикордонників. Проведено психолого-педагогічний аналіз проблеми, визначено й обгрунтовано основні організаційно-педагогічні умови формування моральної культури: розвиток в офіцерського складу умінь та навичок організації формування моральної культури в курсантів; розвиток морального виховання курсантів; стимулювання самовиховання курсантів у процесі формування моральної культури. Розроблено комплексну програму та методичні рекомендації щодо формування даної культури в курсантів-прикордонників.

Науково обгрунтовано й експериментально перевірено педагогічні умови формування толерантності особового складу підрозділів з надзвичайних ситуацій: спрямованість соціально-гуманітарної роботи на розвиток толерантності як особистісно-професійної якості фахівців цивільного захисту. Визначено забезпечення активної толерантної діалогічної взаємодії між членами підрозділів МНС і створення толерантного виховного середовища. Запроектовано модель формування толерантності особового складу підрозділів з надзвичайних ситуацій, яка відображає взаємозв'язок цільового, змістового, діяльнісного та результативного блоків. У процесі дослідження конкретизовано сутність толерантності як особистісно значущої якості фахівців цивільного захисту й її структурні компоненти. Уточнено критерії та рівні сформованості толерантності особового складу підрозділів з надзвичайних ситуацій. Вдосконалено зміст, форми та методи соціально-гуманітарної роботи з формування моральних якостей працівників цивільного захисту.

З'ясовано особливості діалогу як способу пізнання себе та навколишньої дійсності. Стверджено, що окремо взята людина не містить у собі людської сутності, остання виявляється тільки у спілкуванні, єдності людини з людиною, що спирається лише на реальність розходжень між "Я" і "Ти". Резюмовано, що відмінними особливостями діалогу, які грунтуються на принципі толерантності, є: рівність позицій учасників; прийняття партнера таким, яким він є; щирість і природність вияву емоцій; використання різних засобів спілкування, включаючи невербальні тощо. Розглянуто дискусію (колективне обговорення проблеми, під час якого учасники відмовляються від монополії на істину з метою розвитку комунікативної культури у процесі пошуку істини) та тренінг (засіб впливу, спрямований на розвиток знань, умінь тощо у сфері міжособистісного спілкування) як методичні форми розвитку толерантності.

Выяснены особенности диалога как способа познания себя и окружающей действительности. Утверждается, что отдельно взятый человек не содержит в себе человеческой сущности, последняя проявляется только в общении, в единстве человека с человеком, которое опирается лишь на реальность различий между "Я" и "Ты". Резюмировано, что отличительными особенностями диалога, основанными на принципе толерантности, является: равенство позиций участников, принятие партнера таким, каков он есть; искренность и естественность проявления эмоций, использование различных средств общения, включая невербальные и т.п. Рассмотрены дискуссия (коллективное обсуждение проблемы, в ходе которого участники отказываются от монополии на истину в целях развития коммуникативной культуры в процессе поиска истины) и тренинг (средство воздействия, направленного на развитие знаний, умений и т.д. в сфере межличностного общения) как методические формы развития толерантности.

Clarified features of dialogue as a way of understanding ourselves and the reality. Argues that the individual, contains no human nature: that is manifested only in the Communion, in the unity of man with man, which relies only on the reality of the differences between "I" and "Thou". Considered discussion (brainstorm problems, in which the participants refuse to up its monopoly on the truth in the development of the communicative culture in the search for truth) and training (means of influence, aimed at developing knowledge, skills, etc. in the field of interpersonal communication) as a methodological forms of tolerance.

Рассмотрены вопросы и методы государственного регулирования конкурентных отношений. Особое внимание уделено регулированию процессов слияния и поглощения предприятий.

Обгрунтовано, що у сфері національної безпеки варто застосовувати, насамперед, організаційні державноуправлінські інструменти. Визначено, що серед цих інструментів особливе місце займає прийняття та реалізація державноуправлінських рішень. Вони становлять підгрунтя для організаційного механізму державного впливу. Уточнено особливості формування такого механізму, а також основні проблеми його суб'єктного складу та взаємодії. Проаналізовано правові засади, необхідні для державно-організаційного забезпечення національної безпеки України.

Проведено аналіз наукових основ переваг застосування інституційного підходу як ефективного державно-управлінського інструменту у сфері національної безпеки. Серед переваг цього підходу запропоновано виділяти такі елементи в системі державного управління: механізми, які включають принципи, суб'єктів, об'єкт, управлінську інституційну діяльність тощо. Установлено, що метою механізмів державного управління у сфері національної безпеки України є здійснення державою ефективної діяльності у сфері внутрішньої та зовнішньоїполітики за різних умов.

Проведено аналіз наукових основ і передумов використання інституційного підходу до формування системи державного управління у сфері національної безпеки. Серед переваг цього підходу запропоновано виділяти такі елементи науково-методологічного забезпечення системи державного управління в цій сфері: визначення пріоритетних напрямів державної політики в цій сфері, упровадження її результатів в управлінську інституційну діяльність тощо. Уточнено структуру системи державного управління у сфері національної безпеки, а також його механізмів, що призводять у рух елементи даної системи.

Запропоновано вирішення наукової проблеми теоретико-методологічного обгрунтування та розробки практичних рекомендацій щодо інституційного розвитку державного управління у сфері забезпечення національної безпеки України. Визначено сутність категорії "національна безпека" і теоретичні засади її інституціоналізації в контексті системи безпеки та державного управління. Досліджено інституційні сили й інструменти державного управління у сфері забезпечення національної безпеки. Обгрунтовано методологію дослідження механізмів державного управління національною безпекою з метою уточнення інституційних передумов їх розвитку. Окреслено методологічні підходи до характеристики сучасних викликів національній безпеці. Охарактеризовано сучасний стан правового й організаційного забезпечення державного управління у сфері національної безпеки України, а також проаналізовано інституційну структуру національної безпеки України та механізм цивільного контролю її функціонування. Вдосконалено наукові засади інституційного розвитку державного управління у сфері забезпечення національної безпеки на основі проаналізованого закордонного досвіду його здійснення. Конкретизовано базис здійснення планування у сфері забезпечення національної безпеки. Запропоновано шляхи інституційного розвитку механізму цивільного контролю та стратегування у сфері забезпечення національної безпеки України, що дозволило обгрунтувати вдосконалення інституційних засобів державного управління у сфері забезпечення національної безпеки України.