Висвітлено суть концепцій світу та людини у творчості С.Йовенко та форм художнього їх вираження. На підставі аналізу поетичних, прозових творів і літературно-критичних статей письменниці визначено її художньо-естетичні позиції, обгрунтовано витоки розуміння нею світу та людини. У історико-літературному контексті розглянуто характер їх інтерпретації. Запропоновано тезу, що художня концепція світу та людини в поетичних і прозових творах неоднорідна й еволюціонізує з поглибленням пізнання дійсності. У своїх творчих пошуках письменниця визнавала безсилля людини подолати свою самотність, відчуженість себе у світі, що руйнується, у світі апокаліптичному. У роздумах над змістом і метою людського існування вона дійшла до висновку, що людина може змінювати лише сама себе, а не навколишній світ. Зауважено, що неадекватність художнього втілення концепції світ - людина у різні періоди творчості С.Йовенко зумовлюються передусім розвитком її філософської й естетичної позицій і соціально-економічним і політичним станом суспільства.

Висвітлено художні та філософські аспекти творчості відомої української письменниці С. Йовенко. Проаналізовано сутність концепції світу та людини, а також форми їх художнього вираження в її поетичних і прозових творах. Увагу приділено антропокосмізму світу, мотивам самотності людини як утвердженню абсурдності світу у творах С. Йовенко.

Освещены художественные и философские аспекты творчества известной украинской писательницы С. Йовенко. Проанализированы сущность концепции мира и человека, а также формы их художественного выражения в ее поэзии и прозе. Уделено внимание антропокосмизму мира, мотивам одиночества человека как утверждению абсурдности мира в произведениях С. Йовенко.

В історично-економічному дослідженні відображено економічну і соціальну мапу України в 17 ст., яка була під мілітарним впливом козаччини. Зазначено про зміни методів і характер управління в економіці в 18 - 19 ст. під впливом економічних, торгових і комерційних зрушень на всій території України. Згадується зміна торговельних шляхів протягом століть.

З'ясовано особливості оприявлення юнгіанських архетипів у художніх творах. Увагу зосереджено на романі Любка Дереша "Трохи пітьми", який має форму аудіоплівкового запису сеансу психологічної монодрами. У романі чітко оявнено два архетипні стани (Персона і Самість), а також основні юнгіанські архетипи (Велика Матір, Мудрий Старий, Вічна Дитина, Тінь, Аніма).

Розкрито поняття про культуру мовлення. Обгрунтовано комунікативну професіограму фахівця. Розглянути типи запитань у бесіді. Приділено увагу публічним виступам. Подано інформацію про документ як засіб писемної професійної комунікації. Охарактеризовано особливості оформлення дат і грифів у документах.

Досліджено художню інтерпретацію поширеного у світовій літературі образу авантюриста, проаналізовано особливості його реалізації на українському грунті. Основний зміст дослідження становить аналіз образу головного героя повісті П. Панча "Голубі ешелони" Петра Лец-Отаманіва, специфіка його моделювання, зорієнтованість автора на поетику авантюрного роману.

Здійснено системний аналіз української авантюрно-пригодницької прози першої третини XX століття як одного з феноменів цієї доби, здійснено "перепрочитання" творів, заповнено пробіл у розумінні жанрового розмаїття української авантюрно-пригодницької прози першої третини XX століття, її національних особливостей, виявлено і з'ясовано специфіку таких авантюрно-пригодницьких жанрів, як роман фронтиру, істерн, робінзонада, травелог, екшен, трилер, друкований серіал, детективний серіал, шпигунський і крутійський романи, роман-квест, чорний і готичний романи, горор, хронофантастика. Установлено, що в першій третині XX століття, функціонуючи в загальноєвропейському контексті, українська авантюрно-пригодницька література поповнилася новими жанрами, сюжетами й образами, темами і мотивами, що не могли розроблятися в попередні століття з огляду на перебування під імперським колоніальним тиском. Підкреслено, що українська література мала свої іманентні джерела авантюрно-пригодницького дискурсу, вплив західних літератур наприкінці XIX - початку XX століття лише пришвидшив розвиток зазначеного метажанру на національній ниві. Визначальною особливістю українського літературного процесу 20 - 30 років XX століття є його інтенсивна взаємодія з кінематографом, що позначилося насамперед на тематиці і жанрово-стильовій системі літератури (запозичення кінематографічних фабул, типових мотивів, амплуа кіноакторів, сценарних прийомів, побудова творів за монтажним принципом, колажування тощо). Письменники, маючи на меті "розхитати" усталені літературні жанри, свідомо розробляли свої твори за сценарною структурою, використовуючи прийоми монтажу, крупного плану, багатоепізодичність, просторово-часові зсуви. Обігрування канонів німого кіно, сценарії якого створювалися на замовлення режисера під конкретного актора, виявляється у відсутності докладних портретних описів героїв, але детальному описі їх дій.

Матеріали монографії репрезентують різнобічність аспектів дослідження художньо-естетичного світу літератури Придніпровського краю, поетики творчості її представників у контексті сучасного літературного процесу, духовні та філософські виміри, культурологічні й лінгвістичні аспекти доробку таких письменників, як Л. Голота, К. Дуб, П. Загребельний, Д. Калинова, А. Кащенко, В. Корж, М. Невидайло, Н. Нікуліна, В. Підмогильний, Л. Сахно, Г. Світлична, Л. Степовичка, І. Сокульський, В. Чапленко, В. Чередниченко та інших. Зроблено огляд літератури Придніпров’я 60-70-х років XX ст. та методичні рекомендації до вивчення літературного краєзнавства.

Репрезентовано різнобічність аспектів дослідження художньо-естетичного світу літератури Придніпровського краю, поетики творчості її визначних представників у контексті сучасного літературного процесу. Досліджено духовні та філософські виміри, культурологічні та лінгвістичні аспекти доробку письменників-дніпрян О. Гончара, О. Зайвого, А. Кащенка, М. Миколаєнка, Н. Нікуліної, В. Сіренка, І. Сокульського, В. Чапленка, В. Чемериса.