Досліджено державні практики формування та реалізації кадрової політики в закордонних закладах вищої освіти. Зокрема, виокремлено чинники зміни в кадровій політиці закладів вищої освіти за кордоном: розвиток ідей неокласичного університету, де наука виявляється головним змістом університетського життя; впровадження підприємницького мислення й заохочення підприємницької діяльності співробітників; необхідність виховання сильних лідерів, які надають змогуь розвивати підприємницькі якості у студентів та інших викладачів; конкурентна боротьба за провідних викладачів; зростання важливості командної роботи й довіри; необхідність досягнення потрібного балансу в управлінні академічним персоналом, виконанням зобов'язань перед суспільством і щодо освіти; диференціювання джерел фінансування, зміною обсягів і напрямів фінансових потоків; посилення тиску на викладачів за допомогою контролю. Визначено загальні тенденції академічного розвитку за кордоном: акцент на індивідуальних професійних траєкторіях; виділення кількох етапів кар'єрного розвитку; комплексний підхід до розвитку викладацьких навичок; особливий підхід до розвитку дослідницьких і підприємницьких навичок. Виявлено успішні елементи кадрової політики закладів вищої освіти за кордоном: розробка серії цільових програм для окремих категорій професорсько-викладацького складу; наймання персоналу з міжнародних ринків праці, створення нових організаційних принципів проведення процедур найму й відбору; різні схеми просування по службі та наявні в їх межах вимоги; гнучкі системи винагороди на підставі результатів діяльності; розвиток лідерських якостей у викладачів, посилення академічної автономії; формування атмосфери командної роботи і міждисциплінарних зв'язків; розробка систем показників наукової й освітньої продуктивності. Підкреслено, що в університетах США пропонується впроваджувати річні програми спеціальної підготовки й адаптації до нової посади для молодих деканів (зміст програм зосереджено на формуванні глибокого розуміння суті лідерських позицій, розвитку лідерських умінь і навичок, а також навчанні кращих лідерських практик). Однак у цьому контексті одним із дискусійних питань є те, що можуть робити університетські лідери, щоб бути більш підготовленими до фундаментальних змін, що вже відбуваються та хвилює зарубіжних дослідників.