Проведено детальний аналіз провідних напрямків французької філософії другої половини XX ст. Розкрито зміст поняття "постсучасність" і проаналізовано малодосліджені в класичній метафізиці аспекти суспільного буття. Визначено роль французької філософії другої половини XX ст. у формуванні нової онтологічної парадигми. Показано взаємозв'язок даної тенденції з іншими напрямами сучасної філософської науки.

Проведено детальное исследование основных направлений французской философии второй половины XX в. Раскрыта сущность понятия "постсовременность" и проанализированы малоисследованные в классической метафизике аспекты общественного бытия. Определена роль французской философии второй половини XX в. в формировании новой онтологической парадигмы. Показана взаимосвязь данной тенденции с другими направлениями современной философской науки.

Проаналізовано відмінності психоаналізу та шизоаналізу. Висвітлено характер сучасного тлумачення соціальності та показано неспроможність психоаналізу відігравати провідну роль у житті людини та соціуму.

Детально проаналізовано основні тенденції розвитку французької філософії другої половини XX ст. Проаналізовано маловивчені у теорії класичної метафізики аспекти буття, розкрито зміст поняття "постсучасність". Визначено місце французького філософського вчення другої половини XX ст. у формуванні нової онтологічної парадигми. Досліджено взаємозв'язки філософської теорії даного історичного періоду з різними напрямками сучасної філософії. Доведено, що головною ознакою філософії минулого століття є визначення онтологічних положень будь-якого філософського утворення. У французькій філософії XX ст. виявлено пріоритетність вивчення питання про буття та її поєднання з онтологічною теорією, яка контамінується з одноголоссям буття, що особливо проявляється у творчості Ж.-П.Сартра, Ж.Дельоза, Ж.Дерріда, А.Бадью. На підставі результатів історико-філософського аналізу доведено, що у XX ст. на базі філософії життя та феноменології виникає оновлена онтологія, яка спочатку набуває значення "онтології суб'єктивності", а потім, під впливом психоаналізу та структуралізму перетворюється на вчення про світ, в якому не залишилося місця для суб'єкта як фундаментального поняття. Показано значний внесок у формування оновленої онтології французьких мислителей, зокрема Ж.-П.Сартра та Ж.-Ф.Ліотара.

Розглянуто юридичну аргументацію як міждисциплінарний логіко-юридичиий науковий предмет. Досліджено питання становлення й історичного розвитку теорії юридичної аргументації, особливості мови права. Висвітлено аналітичну та діалогічну моделі аргументації, визначено відмінність між науково-теоретичною та практичною типами аргументації. Розглянуто види аргументації та способи обгрунтування, логічні характеристики аргументації в судовому спорі, види логічних помилок і способи їх уникнення тощо.

Розглянуто світову історико-філософську спадщину як складний і багатовимірний процес еволюції філософської рефлексії людства. Простежено становлення та розвиток різноманітних напрямів, течій і шкіл від стародавнього світу до сучасності. Історію філософії викладено відповідно до принципів парадигмального підходу, що поєднує в собі загальність і цілісність конкретно-історичного уявлення про реальність. Оригінально осмислено співвідношення філософії та її історії. Зазначено, що ідея прямолінійного прогресу не працює в історії людської думки взагалі, а в історії філософії тим більше. Філософія як думка про вічне має таку міру незалежності від часу, що здатна дійсно бути вічною. У модальності історії думки неминуче збереження лінії часу, до якої прив'язуються люди і системи, тому це необхідний атрибут підручника, за яким викладення знання не має втрачати історичний зміст філософії. У цьому її парадокс: Платон або Кант можуть виявитися в чомусь більш сучасними, ніж люди сьогодення. Відзначено світоглядне та загальнокультурне значення історії філософії.

Досліджено історичний розвиток теорії юридичної аргументації. Розглянто мову права як семіотичну систему. Проаналізовано юрислінгвістичний аналіз мови закону як підгрунтя юридичної аргументації. Охарактеризовано функції логічних форм у такій аргументації. Приділено увагу аналітичній і діалектичній юридичним аргументаціям. Обгрунтовано логічну теорію питань і відповідей. З'ясовано особливості інтеррогативної логіки у юридичному дискурсі. Описано типи софістичних помилок.

Проаналізовано основні категорії соціології права. Розкрито сутність, поняття, цінності та значення права, його роль у житті особи та суспільства, нації і держави, у долі народів і людства загалом. Словник сприятиме формуванню нової правової культури українського суспільства, орієнтованої на ідеї демократії, свободи та європейські цінності. Розглянуто понад 600 найважливіших понять соціології права.