Мета роботи - підбір препарату для премедикації залежно від рівня тривожності пацієнта на стоматологічному прийомі в клініці та експерименті. Роботу виконували у два етапи: експериментальне та клінічні дослідження. Експериментальне дослідження проводили на 28-ми білих нелінійних щурах-cамцях для виявлення седативних властивостей гідазепаму, адаптолу, гліциседу. В клініці за допомогою інструментального методу дослідження 30 пацієнтів розподілили на три групи залежно від рівня тривожності (високий, середній, низький). На основі одержаних експериментальних даних результати впровадили в клініку. Всі три лікарські засоби виявили здатність зменшувати формування стресової поведінки у піддослідних тварин. За ступенем впливу на психоемоційну поведінку тварин та реакції засвоєння поля, найбільшу здатність зменшувати стресовість та формування тривожності тварин проявляв гідазепам, дещо меншу - гліцисед, та найменш вираженою була дія адаптолу. Висновки: пацієнтам із високим рівнем тривожності рекомендували приймати гліцисед до початку стоматологічного втручання, із середнім рівнем психоемоційного напруження - адаптол, а пацієнтам із низьким рівнем тривожності - методи нефармакологічної та вербальної підготовки.

Мета роботи - проаналізувати клінічний випадок з можливими рідкісними варіантами метастазування меланоми шкіри. Здійснено ретельний збір анамнезу захворювання та життя хворого, проаналізовано клінічну картину та встановлено діагноз - меланома шкіри спини. Проведено широке висічення пухлини, післяопераційний період без ускладнень. Через 18 місяців після операції у стоматологічній клініці хворому видалили зуб 36, а через 5 місяців діагностували метастазування меланоми шкіри спини в постекстракційну лунку. Висновки: клінічний випадок є показовим для лікарів-стоматологів в аспекті онконастороженості та необхідності ретельного збору анамнезу захворювання та життя пацієнта.

Цель работы - с помощью ультразвукового исследования сравнить динамику сокращения мышц полости рта (ПР) и ротоглотки во время акта глотания(АГ) в норме и у пациентов со злокачественными опухолевыми процессами в зависимости от клинического заболевания. В исследование включили 29 больных в возрасте 38 - 55 лет (мужчины). Все пациенты - нормотрофики, находились на лечении в отделении опухолей головы и шеи Подольского регионального центра онкологии со злокачественными опухолями языка, дна ПР и ротоглотки. Обследовали 12 больных раком боковой поверхности языка, 9 - раком слизистой оболочки дна ПР, 8 пациентов с раком корня языка (КЯ). Сканирование выполнили в сагиттальной и фронтальной плоскостях с датчиком 7,5 МГц в двух режимах (В и М) в покое и во время АГ в несколько этапов на аппарате TOSHIBA (ModelUSDI-A500A/EL; Serial № ELA14Z2082). В-режим основной во всех областях исследования, позволяет вертикально выстраивать один кадр изображения. В М-режиме оценивали АГ: диаметр объекта и величину перемещения в осевом направлении. Результаты сравнивали с показателями нормы. Проведена верификация костно-мышечного комплекса, который принимает участие в АГ. Обнаружено нарушение АГ, а именно снижение показателей в продольном и поперечном исследованиях надподъязычной группы мышц в В- и М-режимах у пациентов с диагнозом рак КЯ и слизистой оболочки дна ПР. В ходе исследования АГ в М-режиме у пациентов с диагнозом рак боковой поверхности языка отмечено отклонение и смещение костно-мышечного комплекса в здоровую сторону, где функция мышц была сохранена. Выводы: у пациентов со злокачественными опухолями боковой поверхности языка установлено снижение показателей при продольном исследовании надподъязычной группы мышц в В-режиме на 7 %, в боковой проекции переднего брюшка двубрюшной мышцы в М-режиме - в 3,5 раза. У больных со злокачественными опухолями КЯ установлено снижение показателей подбородочно-подъязычной расстоянии во время АГ (сокращение лишь около 4 мм), при продольной проекции надподъязычной группы мышц - лишь 5 %; у пациентов с раком слизистой оболочки дна ПР наблюдали наименьшее сокращение подбородочно-подъязычного расстояния - около 4 мм) при АГ, а у здоровых людей - 8 - 12 мм и снижение показателей в продольном на 8 %, в поперечном исследовании надподъязычной группы М мышц в В- и М-режимах - на 2 мм.

Акт ковтання - це швидка, складна нервово-м'язова дія, яка включає в себе кілька стадій. Процес ковтання був класифікований на ротову, фарингеальну та стравохідну стадію залежно від розміщення болюсу. Ротова стадія є мимовільною і контрольованою корою головного мозку людини, тобто є можливість керування активністю жування або припинення його у разі виникнення проблем з неприємними фрагментами їжі (міцність, смак, стороннє тіло). Потім з'являється глоткова стадія ковтання, коли язик просувається до заду. Ця дія язика слугує для просування харчової грудки і створює підвищений тиск у верхній частині глотки. Таким чином, язик грає суттєву роль у ротовій і глотковій стадіях ковтання. Вивченню нейрорефлекторних контактів язика і піднебіння присвячена невелика кількість робіт. Мета роботи - уточнити деякі ключові моменти пероральної початкової стадії ковтання в нормі та у пацієнтів з патологією передньої третини язика, надати можливе фізіологічне обгрунтування язиково-піднебінному контакту кінчика язика з піднебінними валиком як окремому необхідному рефлексу. Успішність акту ковтання залежить від можливості людини здійснити упор кінчика язика в різцевий валик слизової оболонки верхньої щелепи. Цей елемент початкового акту ковтання зазвичай не розглядається і недооцінюється. Внаслідок клінічних спостережень була зроблена спроба представити цю нейрорефлекторну дугу у вигляді окремого рефлексу і його цикл прослідкований до ядер трійчастого нерву та кори головного мозку. Дугу цього рефлексу можна представити такою схемою: за різцями верхньої щелепи ділянка слизової оболонки інервується різцевим нервом від носопіднебінного нерва та носопіднебінного вегетативного вузла, який пов'язаний з II гілкою трійчастого нерву. Кінчик язика інервується язичним нервом, який також з системи трійчастого. Висновки: надано нейрофізіологічне обгрунтування необхідності контакту кінчика язика з піднебінними валиком слизової оболонки різцевого відділу верхньої щелепи як початкової фази акту ковтання, вкрай необхідної для успішності проведення наступної глоткової фази. Цей новий нейрорефлекторний зв'язок був названий "Різцево-язиковою рефлекторною дугою".

Деталізовано опис об'єму дефектів, де в основу оцінки післяопераційного дефекту покладені анатомо-фізіологічні дані груп м'язів та органів, що відповідають етапам формування харчової грудки і ковтання. Так, анатомо-фізіологічні структури систематизовані нами залежно від послідовності акту жування та ковтання. До м'язів, які приймають участь в акті відкушування, розжовування та жування, належать переднє черевце двочеревцевого м'язу, щелепно-під'язиковий та жувальний, скроневий, латеральний і медіальний криловидні м'язи, які іннервуються нижньощелепною гілкою трійчастого нерву. М'язи, які беруть участь в підйомі кореня язика догори і вкорочують його, таким чином готуючи харчову грудку до проштовхування в гортано-глотку за межі глотково-надгортанної згортки - це заднє черевце двочеревцевого м'язу, шилопід-язиковий, під'язиково-язиковий. Іннервація здійснюється лицевим нервом, який забезпечує повільне, регульоване скорочення м'язів. Третій нейром'язовий комплекс - це м'язи гортані та глотки. Тут відбувається мимовільний етап ковтання, неконтрольоване проходження їжі в гортаноглотку і стравохід. Іннервація відбувається переважно язикоглотковим нервом. Мета роботи - провести топографо-анатомічний аналіз механізму ковтання і розподіл нейром'язових комплексів рота та глотки, які беруть участь у формуванні харчової грудки та проковтуванні її, на три відділи, які пов'язані онтогенетично як похідні I, II та III зябрових дуг. Проведено оцінку важкості порушення ковтання в залежності від виду і величини післяопераційного дефекту. Внаслідок клінічних спостережень на основі анатомічного розподілу та онтогенетичного походження був проведений аналіз порушення ковтання в післяопераційному періоді залежно від величини дефекту. Вперше розподілені на групи пацієнти від об'єму видалених тканин та пов'язаних з ними порушень. Виявлені межі проведення оперативного втручання для збереження функції ковтання. Висновки: розподіл нервово-м'язового апарату роту та ротоглотки за функціями надзвичайно важливий при плануванні оперативних втручань і передбачення можливих порушень формування харчової грудки і ковтання. Межа нейром'язових комплексів між похідними II та III зябрових дуг надзвичайно важлива для збереження функції ковтання. Враховуючи особливості онтогенетичного походження та іннервацію нейром'язових комплексів, особливого значення набуває розробка провідникових блокад для знеболення тканин в післяопераційному періоді.

Представлено аналіз власних клінічних спостережень та топографоанатомічних досліджень щодо акту ковтання. Оскільки однією з серйозних проблем післяопераційної та посттравматичної реабілітації пацієнтів з дефектами ротової порожнини та глотки є відновлення акту ковтання. Успішність відновлення акту ковтання багато в чому залежить від обсягу видалених тканин, можливості відновлення нейром'язового комплексу дна порожнини рота, язика та м'язів ротоглотки. Мета роботи - серед відомих анатомічних структур виділити нове функціонально активне анатомічне утворення - фасціально-зв'язковий футляр, як замкнутий пояс ротоглотки, що приймає допоміжну участь в акті ковтання. При проведенні функціонально-зберігаючих операцій зазвичай оцінюється можливість максимального збереження м'язів язика та глотки. Однак не менш важливим є збереження фасціально-зв'язувальної основи, яка на межі носо- та ротоглотки має звуження, що забезпечують поділ цих двох відділів під час ковтання. Це звуження забезпечує щільно-еластичний фасціальний футляр, що охоплює глотку від глоткового шву до кута рота. Футляр включає в себе щічно-глоткову та глотково-основну, міжкрилоподібну фасції, м'язи та зв'язки шилодіафрагми. Фасціальний футляр ротоглотки послідовно укріплений сполучно-тканинними тяжами і включає ряд зв'язок (крилощелепна, основнощелепна, шилощелепна, шилопід'язична і глотковий шов). Цей зв'язковий апарат, що підтримує фасціальний футляр ротоглотки, забезпечує більш напружене скорочення м'язів, що посилює їх роботу і найбільш складний етап прийому їжі - ковтання. Розміри післяопераційного дефекту ження функції глотки. Поняття про ротоглотковий фасціально-зв'язковий футляр має бути виділено в особливу топографо-анатомічну структуру, що забезпечує зміцнення ротоглоткового відділу, обмежує його перестальтичне розширення-звуження та забезпечує акт ковтання. Висновки: фасціально-зв'язковий футляр ротоглотки є суттєвою опорою м'язових структур глотки, що забезпечує ефективний прийом їжи та ковтання. При плануванні функціонально-зберігаючих операцій на тканинах порожнини рота та ротоглотки у комплексі з м'язовими структурами необхідно враховувати особливості будови фасціально-зв'язкового футляра ротоглотки. У порожнині рота та ротоглотці видимими межами оптимального висічення нейром'язових блоків, укладених у фасціально-зв'язковому футлярі можуть бути крилоподібно-нижньощелепна та глотково-надгортанна згортки.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р569.10 + Р251.233 + Р251.254

Рубрики:

Пухлини голови і шиї

Дистрофія

Регенерація тканин

Шифр НБУВ: Ж15785 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Шифр НБУВ: Ж15785 Пошук видання у каталогах НБУВ