Висвітлено нові уявлення про категорію "промисловий потенціал" з урахуванням цільової спрямованості його формування та використання. Показано основні суперечності, обгрунтовано цілі й механізми ефективного розвитку галузі у контексті світових тенденцій, якості вітчизняної промислової політики, фінансово-інвестиційних, інноваційно-технологічних, організаційно-виробничих, кадрових та екологічних проблем промислового виробництва.

Освещены новые представления о категории "промышленный потенциал" с учетом целевой направленности его формирования и использования. Показаны основные противоречия, обоснованы цели и механизмы эффективного развития отрасли в контексте мировых тенденций, качества отечественной промышленной политики, финансово-инвестиционных, инновационно-технологических, организационно-производственных, кадровых и экологических проблем промышленного производства.

Досліджено світові тенденції промислового розвитку. Дано оцінку стану та проблем вітчизняної промисловості. Обгрунтовано роль та стратегічні засади розвитку промисловості за умов економічного піднесення на шляху розбудови в Україні конкурентоспроможної, високотехнологічної та соціально орієнтованої економіки. Запропоновано комплекс інституціональних факторів реалізації промислової стратегії та визначено пріоритети науково-технологічного розвитку основних галузей промисловості. Дано оцінку фінансових факторів та очікуваних наслідків реалізації промислової стратегії.

Дисертація присвячена проблемі створення в Україні механізму державного регулювання інвестиційної діяльності в умовах перехідної економіки. Запропоновано системний підхід до класифікації важелів державного регулювання інвестиційної діяльності, відповідно до якої вони поділяються на прямі, постійні та змінні. Детально проаналізовані важелі бюджетно-податкової, грошово-кредитної та амортизаційної політики. Зроблені наступні висновки та пропозиції: по-перше, державний бюджет повинен стати каталізатором економічного зростання, у цьому зв'язку запропоновані можливі джерела збільшення бюджетного інвестування; по-друге, дана оцінка можливості застосування в Україні різноманітних податкових інвестиційних пільг; по-третє, розкриті виробничі та адміністративні чинники, що заважають розповсюдженню прискорених методів амортизації та обгрунтована необхідність внесення змін в існуючу методику нарахування амортизації.

Показано, що ключовим обмеженням для модернізації вітчизняної промисловості та її розбудови відповідно до цілей розвитку українського суспільства є відсутність виваженої промислової політики. На основі вивчення світового досвіду обгрунтовано рекомендації щодо формування прогресивної моделі такої політики в Україні.

Показано, що ключовим обмеженням для модернізації вітчизняної промисловості та її розбудови відповідно до цілей розвитку українського суспільства є відсутність виваженої промислової політики. На базі вивчення світового досвіду обгрунтовано рекомендації щодо формування прогресивної моделі такої політики в Україні.

Розкрито проблему формування в Україні ефективної моделі банку розвитку, діяльність якого має бути спрямована на інвестиційну підтримку розв'язання завдань структурної та технологічної модернізації економіки. Окреслено відмінності БР від звичайних комерційних банків, обгрунтовано напрями і сфери його діяльності, джерела ресурсного забезпечення, ймовірні ризики, підходи до вибудовування організаційної структури та системи управління.

Розкрито вади інституту держави в Україні, що обмежують можливості для формування й реалізації ефективної промислової політики і прогресивних структурно-технологічних трансформацій у виробництві.

Розкрито вади діючої в Україні промислової політики з точки зору здатності забезпечувати бажані структурні зміни в економіці, а також порівняно з поширеними у світі моделями такої політики. Запропоновано деякі напрями усунення цих вад на основі відновлення активної господарської ролі держави.

Розкрито концептуальні засади стратегії розвитку вітчизняної промисловості. Обгрунтовано її місію, стратегічні та структурні пріоритети. Запропоновано заходи щодо інноваційно-інвестиційної підтримки для їх досягнення.

Розкрито концептуальні засади стратегії розвитку вітчизняної промисловості. Обгрунтовано її місію, стратегічні та структурні пріоритети. Запропоновано заходи щодо інноваційно-інвестиційної підтримки для їх досягнення.

Проаналізовано зміст категорії "модернізація", виділено її соціальну, інституційну та технологічну складові, показано їх діалектичну єдність. Висвітлено напрацьовані в світі підходи до формування промислової політики як засобу технологічної модернізації. Простежено еволюцію моделей політики на різних етапах суспільного прогресу. Виявлено протилежність тенденцій у розвитку промисловості світу та України, розкрито вади вітчизняної промислової політики, що зумовили деіндустріалізацію країни. З'ясовано інституційні обмеження модернізації, пов'язані з інститутами держави та власності. Показано можливості використання інститутів розвитку та державного замовлення в активізації структурно-технологічних змін у виробництві. Викладено основні положення стратегії розвитку української промисловості, обгрунтовано модель і заходи реалізації державної політики.

Проаналізовано існуючі положення теорії приватизації, що розвивалась в світовій економічній думці впродовж останньої чверті століття. Показано результати емпіричних оцінок наслідків приватизації для ряду країн. Поставлено під сумнів домінуючі у вітчизняній практиці управління щодо безумовно вищої ефективності приватного сектору порівняно з державним. З огляду на світовий досвід використання державного сектору в економічних перетвореннях, а також на довгострокові перспективи зміцнення і поширення в світі моделі державного капіталізму, показано, що держсектор може відіграти провідну роль у модернізації країни, ставши її ключовим "агентом".

Проаналізовано існуючі положення теорії приватизації, що розвивалась у світовій економічній думці в останню чверть століття. Показано результати емпіричних оцінок наслідків приватизації для ряду країн. Поставлено під сумнів домінуючі у вітчизняній практиці урядування погляди щодо безумовно вищої ефективності приватного сектору порівняно з державним. З огляду на світовий досвід використання державного сектору в економічних перетвореннях, а також на довгострокові перспективи зміцнення і поширення у світі моделі державного капіталізму, показано, що держсектор може відіграти провідну роль у модернізації країни, ставши її ключовим "агентом".

В статье критически проанализирована налоговая система Украины в контексте ее влияния на инвестиционные процессы. Рассмотрен мировой опыт относительно этой проблемы. Предложены некоторые рекомендации по усилению инвестиционной направленности существующей налоговой системы Украины.

В статье рассмотрен мировой опыт регулирования инвестиционной деятельности посредством манипулирования расходами государственного бюджета. Дан критический анализ возможности применения либеральных концепций бюджетного регулирования относительно к условиям Украины. Проанализированы основные направления расходов Бюджета Украины в разрезе активизации инвестиционной активности. Сделан вывод о неэффективности бюджетной политики в Украине. Даны некоторые рекомендации по активизации инвестиционной деятельности методами бюджетного регулирования.

Розкрито чинники втрати стимулюючої функції державного замовлення в Україні. Виявлено автономність систем державного замовлення і державних закупівель відносно одна одної. Показано потенціал державного замовлення для стимулювання вітчизняного виробництва за умов інтеграції у нього державних закупівель і створення єдиного технологічного циклу задоволення суспільних потреб. Обгрунтовано напрями формування в Україні державної контрактної системи як господарського механізму реалізації державного замовлення на основі зазначеного циклу.

Розроблено основи соціально-ендогенної стратегії розвитку промисловості й обгрунтовано напрями та механізми державної політики структурно-технологічної модернізації галузі як засобу реалізації стратегії. Проаналізовано зміст категорії "модернізація" й запропоновано розглядати її як специфічний предмет суспільного договору з приводу політичних і господарських трансформацій в країні. Виділено соціальну, інституційну та технологічну складові модернізації, показано їх діалектичну єдність. Висвітлено світовий досвід застосування промислової політики у забезпеченні технологічної модернізації, простежено еволюцію моделей політики на різних стадіях суспільного розвитку та обгрунтовано необхідність урахування стадійного підходу у процесі розроблення вітчизняної модифікації політики. Викрито вади вітчизняної промислової політики, що зумовили деіндустріалізацію країни. З'ясовано інституційні обмеження модернізації, пов'язані з інститутами держави та власності. Акцентовано увагу на доцільності застосування державою спеціальних інститутів для стимулювання попиту та пропозиції у пріоритетних секторах. Висвітлено засади використання інститутів розвитку фінансового, виробничого і просторово-територіального спрямування для стимулювання пропозиції, а також напрями впровадження інституту державної контрактної системи для підвищення ролі державного замовлення у стимулюванні попиту.

Розкрито роль та особливості застосування держзамовлення (ДЗ) в економічній політиці розвинутих країн. Показано специфічні риси державних контрактів, які дозволяють реалізувати стимулюючу функцію ДЗ. Розкрито зміст цієї функції. Звернуто увагу на необхідність розрізняти поняття "закупівлі для державних потреб" і "закупівлі для суспільних потреб". Показано підпорядкованість категорії "державні закупівлі" у відношенні до категорії "державне замовлення". Висвітлено нові концепції розвитку системи ДЗ. Серед них виокремлено систему "sustainable procurement", в основу використання якої покладено принципи ефективності, екологічності та соціальної корисності ДЗ. Показано нові форми контрактів між державою та бізнесом у рамках зазначеної концепції (зокрема, так звані "контракти "нового покоління"", які закріплюють довгострокову співпрацю між сторонами з приводу залучення інвестицій у створення соціально значущих об'єктів та їх подальшого обслуговування). Поглиблено розглянуто різновиди вказаних контрактів - такі, як контракти життєвого циклу та довгострокові партнерські угоди. Особливу увагу приділено розкриттю специфіки технології управління єдиним технологічним циклом реалізації ДЗ у рамках спеціально створеного інституту - державної контрактної системи. Окремо розглянуто практику застосування ДЗ та особливості контрактної системи у США та в деяких країнах ЄС. Показано структуру Федеральної контрактної системи США, коротко висвітлено правові основи використання і види ДЗ в цій країні, розкрито схему його формування та виконання у рамках названої системи. Наведено приклади застосування ДЗ у США як інструменту, що стимулює розвиток окремих категорій бізнесу та секторів економіки. Детально висвітлено типологію державних контрактів, яка дозволяє підвищити гнучкість і ефективність такого інструменту. Вказано основні тенденції розвитку Федеральної контрактної системи США. Розкрито специфічні риси і відмінності систем ДЗ у таких країнах ЄС, як Великобританія, Німеччина і Франція. Коротко викладено причини нерозвинутості та неефективності в Україні інституту ДЗ. Зроблено висновок про необхідність спрямувати основний вектор реформування зазначеного інституту в Україні на створення державної контрактної системи, використовуючи для цього досвід найкращої зарубіжної практики.

Акцентовано увагу на проблемі міжрегіональної диференціації в Україні та пов'язаних з нею ризиків. Вказано на законодавчі прогалини у формуванні державної регіональної політики щодо ефективного усунення міжрегіональних дисбалансів. Відзначено обмеженість використання індексу регіонального людського розвитку для встановлення рівня міжрегіональних розривів - неефективність базових дотацій регіонам для їх подолання. З огляду на світовий досвід, обгрунтовано можливості застосування спеціальних економічних зон (СЕЗ) у подоланні вказаної диференціації та депресивності територій. Розкрито причини невдач у використанні СЕЗ в Україні законодавчого, методичного, організаційно-управлінського характеру, які перетворили ці зони з фактора розвитку територій на фактор поглиблення міжрегіональних розривів і пригнічення внутрішнього виробництва. Обгрунтовано доцільність застосування спеціального правового режиму економічної діяльності в СЕЗ як сукупності форм державної допомоги в рамках відповідного законодавства для реалізації завдань регіональної політики і модернізації виробничого апарату країни. Вказано на доцільність створення в СЕЗ виробництв, які б виконували функцію "полюсів зростання". Встановлено напрями розширення участі та відповідальності центральної та місцевої влади у створенні СЕЗ і забезпеченні ефективності їх діяльності. Запропоновано засади організаційної моделі управління та фінансового забезпечення розвитку СЕЗ, удосконалення системи надання преференцій на основі застосування понять "нові інвестиції" та "інтенсивність допомоги". Удосконалено підходи до ідентифікації та критерії оцінки депресивності територій на основі використання виробничих, відтворювальних, соціально-демографічних та екологічних показників, зведених в інтегральний індекс депресивності території, необхідність використання якого диктується завданнями імплементації Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.

Запропоновано варіант антикризової моделі державної промислової політики в Україні на основі обгрунтування можливої вигідної для країни спеціалізації у світовому поділі праці. Встановлено цільові індикатори розбудови промисловості на середньо- і довгострокову перспективу. Виходячи з них, окреслено пріоритети розвитку галузі. Обгрунтовано систему відносно нових для вітчизняної практики заходів організаційно-управлінської, інноваційно-технологічної та інвестиційної підтримки пріоритетних секторів.