Наведено результати першого досвіду застосування іонів міді для лікування 28 онкологічних хворих. Сульфат міді призначали для прийому всередину, за оригінальною рецептурою, до 60 мг на добу у поєднанні з променевою та хіміотерапією. Встановлено: іони міді підвищують ефективність променевої терапії, що збільшує частоту повної та часткової регресії пухлин майже в 2,8 рази. Поєднання прийому міді лише з хіміотерапією виявилося малоефективним. Після прийому сульфату міді відзначено тривалий та стійкий анальгезуючий ефект. Порушень функцій печінки та нирок внаслідок тривалого вживання препарату не виявлено.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.365.605.1

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Описано новий метод лікування хворих з первинним неоперабельним раком стравоходу та його локальним рецидивом, який базується на внутрішньопорожнинній гальванохіміотерапії як модуляторі променевої терапії. У порівнянні з променевою терапією використання цього методу дозволило підвищити об'єктивний ефект лікування хворих з неоперабельним раком стравоходу з 50 % до 90 %, а в разі локального рецидиву - з 37 % до 77 %. Медіани виживаності за первинних пухлин збільшилися з 10 міс до 12,1 міс, а в разі рецидиву захворювання - з 7,7 міс до 11,5 міс.

Відзначено, що у хірургічному лікуванні раку стравоходу (РС) та раку шлунка з поширенням на стравохід ключовою проблемою є спосіб формування стравохідного анастомозу (СА). В огляді літератури всебічно проаналізовано сучасний стан проблеми: досвід провідних клінік світу у використанні ручного та механічного способів формування анастомозу, переваги та недоліки цервікальних і внутрішньоплевральних анастомозів. Окремо викладено відомості про найновіші відеоендоскопічні технології у лікуванні PC, а також - про безшовні методики формування СА.

Описано оригінальну методику передопераційної радіогальванотерапії хворих на рак стравоходу. Проведено передопераційне опромінювання розширеним полем хворих на рак стравоходу та модуляцію променевої терапії за допомогою внутрішньопорожнинного електрофорезу цитостатиків. Запропонована методика дозволила підвищити об'єктивний ефект до 84 % (50 % у контролі) й уникнути пробних оперативних втручань у дослідній групі. Розроблену методику можна розглядати як альтернативну радіохіміотерапію з системним введенням цитостатиків.

Вивчено прогностичні фактори у випадку раку стравоходу і гастроезофагеального раку. Розроблено ефективні методики комбінованого лікування хворих на рак стравоходу з використанням різних методів передопераційної променевої терапії: з розширенням полів опромінення, сполучної радіотерапії, з застосуванням засобів радіосенсибілізації - локальної гіпертермії та сульфату міді. Розширено можливості хірургічного лікування у випадку місцево-поширеного раку стравоходу розробкою нового оперативного доступу та удосконаленням комбінованої операції. Обгрунтовано необхідність виконання хірургічних втручань у осіб літнього віку, запропоновано додаткові засоби підвищення безпеки операції. Розроблено методики імунотерапії, спрямовані на профілактику розвитку рецидиву захворювання після радикального лікування. Розвинуто методики лікування хворих із рецидивами і метастазами. Удосконалено методику індивідуального прогнозування плину захворювання.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р569.423-3

Рубрики:

Пухлини легенів

Шифр НБУВ: Ж69358 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Рак стравоходу характеризується високозлоякісним перебігом, що потребує застосування комплексного підходу до терапії пацієнтів з цією патологією. На сучасному етапі для доопераційного лікування хворих на рак стравоходу використовують променеву, хіміо-, таргетну терапію. Застосовують внутрішньовенний, внутрішньоартеріальний та ендолімфатичний шляхи введення хіміопрепаратів. Найбільш ефективною є методика, яка включає неоад'ювантну хіміопроменеву терапію з подальшим радикальним хірургічним лікуванням. Променеву терапію проводять на лінійних і циклічних прискорювачах, гамма-терапевтичних установках. Найефективнішими хіміопрепаратами для лікування пацієнтів із раком стравоходу є таксани, які мають радіосенсибілізуючі властивості. Таргетна терапія є перспективною, але маловивченою і часто поєднується з класичною хіміотерапією. Розробка нових, патогенетично обгрунтованих препаратів, які базуються на молекулярно-біологічних особливостях пухлини та будуть застосовуватися на фоні високотехнологічної променевої терапії, - майбутнє в доопераційному лікуванні хворих із такою агресивною пухлиною, як рак стравоходу.

Рак стравоходу - високозлоякісне захворювання, що супроводжується раннім лімфогенним метастазуванням. Найбільш ефективним у лікуванні пацієнтів з цією нозологічною формою вважають комплексний підхід. Для визначення ефективності доопераційного хіміопроменевого лікування при раку стравоходу розпочато рандомізоване дослідження, в якому порівняли стандартну хіміопроменеву терапію з внутрішньоартеріальною. У дослідження увійшли 54 хворих на рак внутрішньогрудного відділу стравоходу. У 26 пацієнтів застосовано доопераційну хіміопроменеву терапію з внутрішньоартеріальним введенням цитостатиків, а в 28 - стандартну хіміопроменеву терапію. Безпосередні результати не відрізнялися за частотою регресії, післяопераційних і токсичних ускладнень. Віддалені результати не вивчено у зв'язку з невеликим терміном від початку дослідження. Аналіз виживаності та віддалених результатів надасть можливість визначити доцільність застосування доопераційної хіміопроменевої терапії з внутрішньоартеріальним введенням цитостатиків у хворих на рак внутрішньогрудного відділу стравоходу.

Проведений кореляційний аналіз молекулярних і морфологічних чинників злоякісності і ефективності розширених і комбінованих операцій з приводу раку шлунка (РШ). Хворим здійснювали розширену лімфодисекцію (ЛДС), а також мультиорганну резекцію (МР), компонентом якої була селективна перитонеоектомія. За місцево-поширеного РШ втручання доповнювали внутрішньочеревною гіпертермічною хіміоперфузією (ВЧГТХП). Доведено ефективність поєднаного застосування розширеної ЛДС та МР з приводу РШ. Проаналізовано показники виживання хворих на основі аналізу вмісту молекулярних маркерів (VEGFR, p53, Her2, Ki-67) і стандартних гістологічних маркерів (стадія, ступінь диференціювання пухлини тощо). Критерієм ефективності лікування визнані показники виживання хворих на РШ.

На момент встановлення діагнозу хворі на рак стравоходу (РС) найчастіше є неоперабельними у зв'язку із занедбаністю процесу. Тривалість життя в інкурабельних пацієнтів з вираженою дисфагією становить в середньому 90 днів. Радикальне лікування може бути виконано лише у 20 - 30 % хворих з 5-річною виживаністю у межах 10,3 - 35 %. Мета роботи - дослідити безпосередні та віддалені результати стентування хворих на РС залежно від локалізації первинної пухлини. Проаналізовано досвід використання внутрішньостравохідних саморозширюваних стентів у хворих на РС (49 випадків - рак верхніх і 73 - середніх відділів стравоходу) в порівнянні з накладенням стоми (53 випадки). В результаті лікування у всіх хворих, які були стентовані, зменшувалася дисфагія, з'являлася можливість приймати їжу звичайним шляхом, поліпшувалася якість життя, у багатьох з'являлася можливість продовжити терапію. Виявлено, що стентування неоперабельних хворих на рак верхніх і середніх відділів стравоходу є виправданим, воно дозволяє пацієнтам продовжити харчуватися природним шляхом і тим самим значно покращує якість життя, на відміну від накладення стоми. Хворі на рак верхніх відділів стравоходу (РВВС), які були стентовані не з приводу нориць, мали достовірно кращі віддалені результати виживаності, ніж хворі на РС після накладення стоми і подібні хворі на рак середніх відділів стравоходу (РСВС), причому виживаність хворих на РВВС після стентування не з приводу нориць була значно кращою, ніж при їх наявності. Хворі на РСВС, які були стентовані з приводу нориць, мали такі ж віддалені результати виживаності, як і хворі на РСВС, які були стентовані не з приводу нориць, що свідчить про високу ефективність стентування при РСВС з приводу нориць. Висновки: стентування неоперабельних хворих на рак верхніх та середніх відділів стравоходу є виправданим, воно дозволяє пацієнтам продовжити харчування природним шляхом та тим самим значно покращує якість життя, на відміну від накладення стоми.

У світі зареєстровано декілька показань для призначення імунотерапії інгібіторами імунних контрольних точок (ІТ ІКТ). Призначення ІТ ІКТ при раку шлунка (РШ) обумовлене наявністю експресії лігандів PD-L1 на пухлинних клітинах; високим мутаційним навантаженням у пухлині; наявністю мікросателітнонестабільної форми РШ MSI-h або поломкою механізму виправлення помилок системи неспарених основ ДНК - MMR; T-кілер імуноскор (IS). Мета роботи - вивчити склад імуноклітинного фенотипу злоякісних пухлин шлунка. Наведено результати клінічного дослідження, проведеного на базі науково-дослідного відділення пухлин органів грудної порожнини Національного інституту раку та абдомінального онкохірургічного відділення КНП "Одеський обласний онкологічний диспансер" Одеської обласної ради у 221 хворого, прооперованого з приводу РШ у період 2007 - 2013 рр. Середній вік 60,88 +- 10,5 року, чоловіків - 180, жінок - 41. Всього виконано 143 гастректомії та 78 дистальних субтотальних резекцій. Досліджувана група хворих для вивчення IS складалася з 22 хворих на РШ. На першому етапі визначено щільність імунокомпетентних клітин TILs або TIMs, де TILs передбачає кількісну оцінку лімфоцитів, що інфільтрують пухлину, а TIMs - підрахунок кількості макрофагів, що інфільтрують пухлину. Другим етапом проведено оцінку вираженості інфільтрації імунними клітинами двох компартментів: центральних ділянок пухлини (СТ) і навколо краю інвазії пухлини (ІМ) - у перитуморозній стромі. Всі хворі, включені в дослідження, були радикально прооперовані. Вилучені під час операції пухлини досліджено з використанням імуноскору. Дуже високу кореляцію відмічено між наявністю у клітинах експресії PD-L1 і присутністю CD8 T-лімфоцитів у tumor nest - 0,81. Вплив імуноскору на прогноз склав 0,64. Негативна висока кореляція визначалась між концентрацією М2 CD163 макрофагів у пухлині та наявністю метастазів у регіонарні лімфатичні вузли - 0,65. Дуже висока кореляція між концентрацією CD3 і CD8 у центральних зонах пухлини - 0,95. Дуже висока кореляція між наявністю у клітин експресії PD-L1 і наявністю CD3 клітин у tumor nest - 0,84. Дуже високою була кореляція між CD3 і CD8 у пухлинній стромі - 0,87. Зроблено висновок, що вивчення IS необхідне як з точки зору впливу на виживаність хворих як фактора прогнозу, так і з перспективою більш активного призначення та використання імунотаргетних препаратів надалі.

TNM-незалежна виживаність хворих на рак шлунка - досить нове явище в системі прогнозування життя прооперованих з приводу раку шлунка (РШ) хворих. Чим більш вираженою єлімфоцитарна інфільтрація пухлини, тим вищевиживаність онкологічного хворого. Для визначення рівня індексу імуноскора (IS) досліджуються наявність CD3, CD8, CD68, CD163 клітин в наступних зонах пухлини: TS - пухлинна строма, TN - центральна частина пухлини, TM - пухлинний край, AG - всі локалізації. CD3 є маркером Т-лімфоцитів, включаючи CD4+ Т-хелпери. CD8 - маркер цитотоксичних Т-лімфоцитів. Туморасоційовані макрофаги класифікувалися на М1 (класично активуються, CD68) і М2 (альтернативно активуються, CD163) клітини. Всього в процесі дослідження виявлено 25 495 специфічних клітин, з них 13829 макрофагів і 11666 Т-лімфоцитів. CD3 переважали в стромі пухлини (3919 >> 3333 від всіх виявлених), CD8 Т-кілери переважали також в пухлинній стромі (2447 >> 1967 від всіх виявлених), CD68 М1 макрофаги навпаки переважали в пухлинному "гнізді" (4760 >> 4314 від всіх виявлених) і CD163 М2 макрофаги також переважали в центральних ділянках пухлини (2408 >> 2347 від всіх виявлених в процесі роботи). Тільки насиченість макрофагами в tumor nest корелювала зі сприятливим прогнозом, Т-лімфоцитарна інфільтрація давала різноспрямовані тренди незалежно від зон їх розташування. Інфільтрація впливала на виживаність незалежно від стадії РШ. Зроблені попередні висновки про те, що вивчення IS необхідно як з точки зору впливу на виживаність хворих як фактора прогнозу, так і з перспективою більш активного призначення і використання імунотаргентних препаратів, наприклад пембролізумабу, надалі.