Базуючись на концептах соціальної філософії, досліджено питання сталого розвитку цивілізації у контексті екологічних проблем та визначено шляхи досягнення цього розвитку. З використанням фактичного матеріалу вітчизняних і зарубіжних вчених з'ясовано шляхи досягнення сталого розвитку як моделі подальшої долі людства, розкрито евристичні можливості розглядуваної моделі та її суперечливий характер. Відзначено, що людство постало перед альтернативою: або зберегти сформований тип діяльності (споживацький) та загинути в екологічній катастрофі, або кардинально змінити його та зберегти природу для життя наступних поколінь. Зауважено, що завданням сучасності є перегляд пріоритетів розвитку - перехід до сталого розвитку суспільства. Запропоновано тезу, що сталий розвиток - це економічна ефективність, біосферосумісність і соціальна справедливість за загального зниження антропогенного тиску на біосферу. Зазначено, що актуальним питанням реалізації моделі сталого розвитку є врахування природно-космічного чинника в життєдіяльності людей і проблем, наявних для сучасної цивілізації. Показано, що існують загрози космічних катастроф, які можуть істотно вплинути на екологію та стан Землі, цьому необхідно запобігти.

Розглянуто екологічну політику як механізм реалізації сталого розвитку. Вивчено генезу соціально-культурних чинників взаємовідносин людини та природи в традиційному, індустріальному та інформаційному суспільстві. Проаналізовано вплив природно-космічних чинників на природні екосистеми. Досліджено стан і перспективи взаємовідносин людини та природи. З'ясовано національні особливості екологічної освіти та виховання у подоланні екологічної кризи. Визначено перспективи формування екологічної свідомості як підгрунтя створення національної системи екобезпеки за умов глобалізаційних викликів.