Індекс рубрикатора НБУВ: Щ317.413(4Укр)5 + Щ313(4Укр)5-81

Рубрики:

Історія опери

Історія музики

Шифр НБУВ: Ж27482 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто музично-інтерпретаційний аспект оперно-хорового виконавства як спосіб реалізації функцій хорової складової в композиційній структурі та драматургії оперної вистави. Визначено роль традицій української хорової культури в процесах становлення та розвитку оперно-хорового виконавства в Національній опері України (Київському оперному театрі). На прикладі творчої діяльності його головного хормейстера Л. М. Венедиктова (в період 1972 — 2013 рр.) досліджено систему професійних засад керівника оперного хору. Наголошено на значенні його індивідуального творчого методу у формуванні виконавського стилю хорового колективу, у створенні музично-сценічних інтерпретацій оперних творів. Досвід роботи Л. Венедиктова над втіленням виконавських завдань хору в оперних виставах проаналізовано у зв'язку з еволюцією фахових засад його мистецтва, зумовленої об'єктивними та суб'єктивними аспектами його творчої біографії. Варіантні моделі методів роботи хормейстера в процесі підготовки музично-сценічної реалізації оперних творів західноєвропейських, російських та українських композиторів проаналізовано в контексті співпраці диригента, режисера, художника.

Розглянуто музично-інтерпретаційний аспект оперно-хорового виконавства як спосіб реалізації функцій хорової складової в композиційній структурі та драматургії оперної вистави. Досліджено систему професійних засад головного хормейстера Національної опери України (1972-2013) Л. М. Венедиктова, наголошено значення його індивідуального творчого методу у формуванні виконавського стилю хорового колективу, у створенні музично-сценічних інтерпретацій оперних творів. Проаналізовано фахову еволюцію хормейстера в контексті його творчої біографії. Розкрито, що хорове виконавство є відкритою системою творчих комунікацій, яке існує у соціокультурному, художньо-естетичному, жанрово-стильовому, педагогічно-просвітницькому та ментально-традиційному й інноваційному вимірах.

Комплексно досліджено різноманітні аспекти розвитку української музичної культури в контексті світових полівекторних тенденцій. Тісний музичний зв'язок України зі світом розкрито на прикладі творчості українських композиторів і виконавців, визнананих світовою спільнотою, теоретичних музикознавчих розробок, фестивального руху, діяльності провідних мистецьких інституцій країни. Проаналізовано інтермедіальність творчості Богдана Лепкого в контексті українсько-польських культурних зв'язків. Розглянуто жанр фортепіанної транскрипції у європейській музиці та внесок у нього українських піаністів XX - початку XXI століття. Увагу приділено виконавському, науковому, педагогічному дискурсам австралійсько-канадського бандуриста Віктора Мішалова.

Представлено відомості про життя і творчість знаних українських музикантів, а також оперних режисерів, балетмейстерів, музикознавців і етномузикологів, які репрезентують українську музичну культуру в країнах Західної Європи, Північної і Південної Америки, а також в Австралії. Зазначено, що мова йде як про представників західної діаспори – вихідців з України або їхніх нащадків, які постійно мешкали поза рідними теренами, але не втратили зв’язку з історичною батьківщиною, так і про українських музичних діячів, які певний час жили і працювали в країнах Заходу. Розраховано на науковців, викладачів і студентів мистецьких навчальних закладів, засоби масової інформації та широке коло шанувальників української музичної культури.

Висвітлено історію української музики від витоків до кінця XVIII ст. за матеріалами народної традиційної музичної творчості. Жанри вокальної та інструментальної народної музики, що сформувалися на українських етнічних територіях (приурочені обрядові, неприурочені епічні, ліро-епічні й ліричні, побутові пісні тощо), розглянуто як за виданнями, здійсненими до 1991 р., так і на основі експедиційних даних і наукових досягнень вітчизняних етномузикологів кінця ХХ - початку ХХІ ст. - доби державної незалежності України.

У дослідженні під кутом зору новітніх напрацювань сучасного музикознавства висвітлено складне і багато в чому трагічне десятиліття в історії української музичної культури ХХ ст. – 1930 роки. Розділи колективної монографії згруповано у три блоки, які вміщують унікальні матеріали про композиторську творчість з погляду становлення ії жанрової системи, про здобутки і втрати у побутуванні музично-сценічних жанрів, а також культуротворчі процеси в українській музиці цього періоду у зв'язку із суспільними обставинами. Зазначено, що 1930-ті роки увійшли в історію української культури як одна з найтрагічніших її сторінок. Тоді штучно, волюнтаристськими засобами "згори" було перервано процеси, що визначили сутність попереднього періоду її еволюції, розкрили вітчизняну культурну спадщину як невіддільну складову світового культурного контексту. Було вилучено з обігу науки, мистецтва окремі галузі, величезна кількість конкретних явищ, концепції та теорії, а носії відповідних художніх і наукових ідей стали жертвами репресій, багатьох із них було позбавлено життя. Наголошено, що водночас 1930-і роки є одним із найскладніших для осмислення і дотепер малодосліджених об’єктивно періодів історії національної культури. У той час певною мірою імпліцитно, у специфічних формах, позначених нерозривністю деструктивних і конструктивних тенденцій, сформовано процеси, без яких неможливим був би ренесанс 1960-х років. Адже для досягнення наукою або мистецтвом певних вагомих результатів мають визріти як каузальні, так і іманентні умови. Виокремлено низку високих, світового рівня злетів української художньої творчості в трагічних 1930-х роках.