Розкрито теоретико-методологічні засади формування художньо-естетичної культури (ХЕК) сучасних школярів засобами народознавства на засадах новітніх особистісно-зорієнтованих педагогічних технологій. Розглянуто види, структуру, критерії, показники та рівні розвитку ХЕК дітей шкільного віку. Проаналізовано художньо-естетичний досвід Школи-ліцею N 23 Прикарпатського університету ім. В.Стефаника щодо формування ХЕК школярів в аспекті психолого-педагогічного програмування.

Раскрыты теоретико-методологические основы формирования художественно-эстетической культуры (ХЭК) современных школьников методами народоведения с учетом новейших личностно-сориентированных педагогических технологий. Рассмотрены виды, структура, критерии, показатели и уровни развития ХЭК детей данного возраста. Проанализирован художественно-эстетический опыт Школы-лицея N 23 Прикарпатского университета им. В.Стефаника по формированию ХЭК школьников в аспекте психолого-педагогического программирования.

Викладено питання методології та методики художньо-естетичної підготовки майбутніх учителів початкової освіти на засадах етнопедагогіки. Розглянуто форми та методи використання етнопедагогічного потенціалу в питаннях історії педагогіки, загальної педагогіки.

Изложены вопросы методологии и методики художественно-эстетической подготовки будущих учителей начального образования на основах этнопедагогики. Рассмотрены формы и методы использования этнопедагогического потенциала в вопросах истории педагогики, общей педагогики.

Розглянуто психолого-історичні особливості сприйняття картини світу особистістю доби античності. На підставі аналізу історичних джерел простежено вплив античної картини світу та сенсорно-перцептивної організації образу світу стародавнього грека, зокрема провідних модальностей сприйняття (зорових і смакових образів). Доведено яскравий вияв протилежних начал у світобаченні греків: раціональності й здатності до рефлексії, а також пластичності, образності та схильності до споглядання.

Рассмотрены психолого-исторические особенности восприятия картины мира личностью эпохи античности. На основе анализа исторических источников прослежено влияние античной картины мира и сенсорно-перцептивной организации образа мира древнего грека, в частности ведущих модальностей восприятия (зрения и вкусовых образов). Доказано яркое проявление противоположных начал в мировоззрении греков: рациональности и способности к рефлексии, а также пластичности, образности и склонности к созерцанию.

The article deals with the psychological and historical features of perception of a picture of the world by the person of an epoch of antiquity. On the basis of the analysis of historical sources influence of an antique picture of the world and the tactile and perceptional organizations of an image of the world of the ancient Greek, in particular conducting modalities of perception (sight and flavouring images) is tracked. Bright display of the opposite beginnings in outlook of Greeks is proved: rationality and ability to a reflection, and also plasticity, figurativeness and propensity to contemplation.

Спираючися на герменевтичну парадигму, ритуальну поведінку особистості трактують як регулярну практику, що конструюється в контексті міжгрупової та міжособистісної взаємодії. Запропоновано модель видів соціального конструювання, яка конкретизується на основі психолого-історичних схем життєвого світу спільнот різного масштабу. Показано, що структура первісного колективного суб'єкта утворена конфігурацією феноменів ритуалу, міфу та звичаю в хронотопі сакрального місця події. Екзистенція локальної первісної спільноти спрямована на вертикальний загальноспільнотний діалог із минулими поколіннями та пантеоном богів. Зазначений діалог доповнюється міжгенераційним і горизонтальним гендерним діалогом, який відбувається і в сакральній, і в буденній сфері. Делокалізація міфоритуального процесу та виникнення нових форм культурного діалогу на основі доповнення усного звичаю традицією канонічних і світських текстів, призводить до зміни структури колективного суб'єкта. Нові форми соціального конструювання, насамперед соціально-перформативне, реалізуються в більш масштабних спільнотах на тлі поступального нарощення соціального сегмента довкілля. Це зумовлює трансформацію ритуальної поведінки в бік її індивідуалізації, примноження регулярних ритуалізованих практик у просторі повсякденного життя, зокрема традиційної ритуально-побутової поведінки, а згодом виникнення інших ритуалізацій - гарних манер, модної поведінки та індивідуалізованих стилів самопрезентації особистості.

Здійснено аналіз модної поведінки як соціокультурної практики у вимірах історичного розвитку особистості у річищі соціального конструкціонізму. У контексті традиційного, модерного та постмодерного побуту визначено етапи ритуалізації поведінки у системі моди. Показано, що на відміну від традиційного укладу життя в умовах модерного побуту зміни модної поведінка пришвидшуються. Мода втрачає риси відносної стабільності й набуває по лінії "соціальне - індивідуальне" форми риту агітацій, що поєднується з індивідуалізацією. Внаслідок її десимволізації постмодерний побут тяжіє до реконструктивних стратегій поведінки у сфері моди.

Здійснено аналіз модної поведінки як соціокультурної практики у вимірах історичного розвитку особистості у річищі соціального конструкціонізму. У контексті традиційного, модерного та постмодерного побуту визначено етапи ритуалізації поведінки у системі моди. Показано, що на відміну від традиційного укладу життя в умовах модерного побуту зміни модної поведінка пришвидшуються. Мода втрачає риси відносної стабільності й набуває по лінії "соціальне - індивідуальне" форми риту агітацій, що поєднується з індивідуалізацією. Внаслідок її десимволізації постмодерний побут тяжіє до реконструктивних стратегій поведінки у сфері моди.

Збірник матеріялів присвячений актуальній в умовах сьогодення проблемі аналізу досвіду проживання російсько-української війни. Тези, які відображають результати пошуків на межі теорії пластичного мистецтва, методології психології мистецтва й практики рецептивної та активної арттерапії, створюють розмаїтий за теоретичними основами й методичним інструментарієм науковий дискурс. Він володіє значними ресурсами для повнішого опису й осмислення феноменології переживань особистості внаслідок криз, стресів, психотравм війни та пошуку нових методів і прийомів стабілізації емоційного стану, подолання наслідків колективної та індивідуальної травматизації